Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Hanna Solo

Чому лелека більше не повернеться

Мова ворожнечі у коридорах соціальних установ, грошові побори у школі та лікарнях, марні сподівання знайти роботу та соціальне житло, моральне насильство з боку чиновників і навіть погрози фізичної розправи, – це сумні реалії життя самотніх мам-переселенок в Україні

Про них ви не почуєте у ЗМІ, а статистика мовчить разом із державними соціальними службами, котрі виплачують на дитину тільки 800 гривень на місяць. В Україні ніхто не рахує, скільки розлучених і самотніх мам-переселенок з дітьми перебралися до Великої України.

Ці молоді жінки заради дітей, на свій страх і ризик насмілилися покинути рідну домівку в Луганській і Донецькій областях, й поїхати світ за очі, щоб залишитися живими, рятуючись від пекла війни на Донбасі. Та, на жаль, на новому місці їх ніхто не чекав. Міністерство соціальної політики цинічно зарахувало цю найбільш незахищену групу ВПО до категорії сімей, таким чином звільнившись від відповідальності повноцінно підтримувати самотніх мам із дітьми «у складних життєвих обставинах».

Ці жінки-переселенки опинилися сам на сам зі складними проблемами і почуваються безправними в Україні.

Станом на 30 травня 2016 року, за даними обласних структурних підрозділів соціального захисту населення та Київської міської державної адміністрації, на облік було взято 1 787 019 переселенців. Проте їхня кількість через недолугу державну політику на сьогодні зменшилася і в жовтні становила 1 696 326 осіб. Люди з розпачу повертаються назад, на окуповані території, і там зазнають утисків від так званої місцевої влади як «возвращєнци».

Найбільше переселенців розміщені на Сході України: в Луганській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій областях, а також у Київській області та містіКиєві.

Малюнок Ганни Солод

Малюнок Hanna Solo

Війна, вибухи, люди зі зброєю, блок-пости найманцями та повний хаос, – таким пам’ятає свій рідний Луганськ навесні 2014 року Маргарита Р. Вона – самотня мама, котра із першими вибухами військового конфлікту на Донбасі вимушена була тікати до Дніпропетровська (Дніпра), щоб врятувати свого малолітнього сина від небезпеки. Сьогодні вона – переселенка (ВПО), котра мігрує по України в пошуках щасливої долі для себе і свого сина.

А ще вона зустріла таких, як вона сама – самотніх мам-переселенок, котрі вирішили боротися за свої права і права своїх дітей, створивши громадську ініціативу «Компас переселенця».

Чому лелеки більше не повернуться?

Це питання раз по раз задають собі сотні тисяч переселенців, котрі вимушені були залишити свої домівки у Луганській та Донецькій областях. Відчуття страху і небезпеки – з таким багажем ці люди прибували з квітня 2014 р. до Дніпра, Харкова, Запоріжжя та інших великих міст України.

За час конфлікту на Донбасі, за офіційними даними, загинули 68 дітей. Розгублені, пригніченні, вони побачили справжнє обличчя війни, ще не усвідомивши всю трагічність ситуації, але зрозуміли одне – жити в умовах війни неможливо.

Не всюди їх радо приймали. Корупція, байдужість та неготовність локальної влади і чиновників на місцях робили свою «чорну справу». Тоді переселенцям першу необхідну допомогу надавали волонтери та громадські організації. Так, у Дніпрі цілодобово працювала з десяткам тисячам новоприбулих переселенців громадська організація «Допомога Дніпра». Людей годували, зігрівали, одягали, надавали їм притулок, допомагали облаштуватися на тимчасовому місці. Допомогу від них отримала і Маргарита Р., її з сином тимчасово розмістили у притулку для біженців дніпровські волонтери.

Оперативно спрацювали міжнародні організації та програми (ООН, ЄС, США), надаючи різнопланову гуманітарну допомогу у міських агломераціях із високою концентрацією переселенців з Донбасу. Своєчасно і ефективно розгорнули офіси у Дніпрі «Caritas», «МОМ», «Сhildren» (гуманітарні набори, грошові компенсації на лікування та оренду житла).

mapa-pereselenciw_800x600

Куди найбільше їдуть переселенці з Донбасу. Статистика по областях

Переселенці зі Сходу змушені отримувати кошти для існування на Великій Україні: пенсії, соціальні виплати, шукати житло та роботу на українській території, згадувати про старе життя на полишеній малій батьківщині, яке більше не повернеться.

Там, де лунають вибухи і обривається людське життя, триває війна, лелеки не літають. Вони залишають свої гнізда і більше не повертаються

Чому так сталося? Вже два роки пройшло, а відповіді на це питання ніхто не може однозначно дати. Одне відомо – на сході України триває агресія сусідньої держави.

Життя на колесах

У кожного переселенця (ВПО) свій шлях до інтеграції та адаптації на новому місці.

Для Маргарити Р. все відбулося миттєво, наче у страшному сні: швидкий виїзд із Луганська, ранковий Дніпропетровськ. А далі реєстрація, довідки, сльози під дверима шкіл (не хотіли приймати її першачка у школи), невиплати соціальної допомоги, тимчасове житло.

У перші місяці Маргариті було скрутно, врятували особисті заощадження, які накопичувала до війни. У Дніпрі їй допомагали і співчували місцеві люди. «Було таке, що мого сина стригли в перукарні безкоштовно, дізнавшись, що я переселенка», – говорить Маргарита Р.

У перші півроку життя в Дніпрі вона знайшла підтримку і серед інших переселенок, а також завдяки Інтернету зацікавилася діяльністю громадських інформаційних мереж, що вже діяли на сході, півдні та заході України. Прагнула сама брати активну участь у круглих столах, семінарах та тренінгах із розвитку місцевої громадської блогосфери.

Так розпочалося для Маргарити нове життя, наповнене новим змістом – вижити та відстоювати права мам-переселенок та їхніх дітей. Логічним був задум – разом із однодумцями утворити «Компас переселенця» – громадську ініціативу жінок-переселенок у Дніпрі, Херсоні та Львові.

Як позбутися синдрому війни: проблема одиноких мам із малолітніми дітьми

Вже у 2015 р. «Компас переселенця» провів у Херсоні свій перший семінар для шкільних психологів, вчителів, мам-переселенок, волонтерів та журналістів.

У рамках семінару «Правові аспекти інтеграції дітей-переселенців у школах та їхня психологічна підтримка» одночасно зібралися шкільні психологи, педагоги, соціальні працівники, представники громадських організацій, журналісти та батьки-переселенці, щоб у форматі навчально-методичної зустрічі напрацювати орієнтири спільної діяльності у наданні психологічної допомоги дітям-переселенцям у школах та дитсадках Херсонщини. Говорили про наболіле.

Як працюють грантові переселенські програми: погляд з «дна»

За словами Маргарити, порівнюючи життя переселенця у Дніпрі, Херсоні та у Львові, вимальовується проста закономірність – чим більше порядку в місті, тим легше переселенцю облаштуватися або, точніше, навчитися жити (адаптуватися, інтегруватися до нових реалій) на новому місці.

У Львові Маргариті все сподобалося, хоча вона там ще не винаймала житло, а тільки вивчала досвід вирішення місцевих проблем переселенців

У Дніпрі, наприклад, пенсійні фонди  і Управління праці та соцзахисту більш лояльні до переселенців. Там функціонує «майданчик для переселенців», де вони можуть отримати кваліфіковану допомогу, не стоячи у довжелезних  загальних чергах за соцдопомогою, на відміну від Херсона, де панує бюрократичний хаос.  У Дніпрі діють благодійні організації, які реально допомагають переселенцям вижити. Серед них найактивніші: благодійний фонд «Карітас» – кваліфікована юридична допомога, фінансова допомога, а це близько 5000 грн. на рік на сім’ю, дитячі табори для дітей переселенців, продуктові набори до 30 кг., включаючи продуктові набори та побутову хімію, Міжнародна організація міграції – дає обігрівачі, куртки, «Червоний хрест» – продуктові набори для категорійних груп, теплий одяг, ваучери для покупки продуктів в магазинах.

Благодійний фонд «Допомога Дніпра» діє як своєрідний стартовий майданчик для переселенців. Ця організація була оперативно утворена дніпровськими волонтерами на початку військових дій у 2014 році. Важливо відзначити, що «Допомога Дніпра» із прибуттям потоків переселенців оперативно розмістила банери і орієнтири по місту – на залізничному вокзалі та інших важливих місцях, щоб люди, котрі перебували у в шоковому стані після військових дій, могли швидко знайти і отримати першу допомогу: ночівлю та консультації щодо подальшого розміщення і реєстрації.

Волонтери «Допомоги Дніпра»  допомагали в розселенні, видавали продуктові набори, дитяче харчування, засоби особистої гігієни, постіль, а також організовували курси англійської мови, майстер класи для батьків та дітей, роздавали одяг, квитки на концерт у місцеві театри для всіх бажаючих. Пізніше при благодійному фонді з’явилися соціальні працівники, які консультували і допомагали, як і де оформити довідку переселенцям, що підтверджує їх статус.

У «Допомозі Дніпра» штат працівників у двічі менший, аніж у Херсонському гуманітарному центрі по роботі з ВПО, роботи виконують більше у рази та результат не порівнювальний. Переселенці там не забуті.

У Херсоні, за опитуваннями херсонських переселенців в 2014-2015 рр., – вони забуті владою та громадськими організаціями. Вони навчилися самі виживати.

Коли у Херсоні в останні півтора роки почали утворюватися місцеві благодійні проекти за рахунок міжнародної фінансової допомоги, щоб підтримати переселенців, то самі переселенці із недовірою сприйняли таку допомогу від херсонської місцевої влади і громадських організацій. Більшість довго і нудно чекала обіцяні гуманітарні набори, які пізніше із скандалами «виривали» у новоствореному на кошти ЄС Херсонському гуманітарному центрі по роботі з ВПО.

Працівники Херсонського гуманітарного центру тільки  на камеру вручали чергові гуманітарні набори кільком десяткам переселенців, забуваючи про тих, хто особливо їх потребує. А серед них – соціально незахищені самотні матері та інваліди (їм ніхто не повідомляє, телебачення та інтернет відсутні).

У Херсоні стало правилом не звертати увагу на проблеми матерів-переселенок, котрі самі виховують дитину і є розлученими. Такі мами-переселенки не мають офіційного статусу «матері-одиначки», також вони не одержують аліментів від своїх колишніх чоловіків та не можуть їх вимагати через суд через військові дії на Сході. Саме це стає причиною у відмові на отримання житла у Херсонському гуманітарному центрі по роботі з переселенцями, бо там вважають, що вони «забезпечені». Хоча раніше у ЗМІ було заявлено, що «спеціально створена комісія залучатиме до проекту соціально незахищені категорії населення (матері-одиначки, малозабезпечених, інвалідів, вагітних жінок)».

Ситуація у Херсоні взагалі є незрозумілою: є гуманітарні проекти, фінансовані міжнародними фондами та програмами, є працівники у цих проектах, які сидять на добрих зарплатах і не на одній ставці, а тисячі переселенців зовсім не знають і не чули, що допомога для них вже «давно прийшла»! Про роботу таких відомих благодійних «брендів» – «Червоного хреста», МОМ ніхто із переселенців не чув

Соціальні установи, ініціативи місцевої влади та благодійні проекти від місцевих активістів – все це разом узяте викликає серед переселенців скептичну посмішку. Тривожними виглядають пошуки роботи, житла, напружує щоденне нерозуміння у школі. Фактично, на дітей-переселенців, особливо у початкових класах у херсонських шкіл, не звертають уваги.

Проблема влаштувати в школу дитину-переселенця в початковий клас у Херсоні і Дніпрі залишається на одному рівні. Із п’яти шкіл, в які вдалося постукати, остання із скандалом– візьме. Але в Дніпрі є маса плюсів: у школах не наполягають, щоб мама здавала благодійні внески, діти ходять на концерти від школи безкоштовно і після уроків, а в лікарнях уважно ставляться до малечі. Так, наприклад, в лікарні Мечникова є пільги для переселенців, там не вимагають грошей у формі «внесків», навіть рецепти на ліки виписують за мінімальною ціною.

У Херсоні ж все навпаки: все, що кажуть у відділі освіти, –  «з переселенців не треба брати «побори» на зошити і благодійні внески в школу», то це тільки на словах, а на ділі – все не так. На місцях з переселенців-батьків вимагають здавати на все гроші. Мама-переселенка, яка буде доводити вчителю, що не повинна здавати гроші, буде «покарана» неувагою вчительки та адміністрації школи до її дитини. А батьківський комітет по-совковому «проведе осудливу політику». Остання відповідь класного керівника початкових класів однієї з херсонських шкіл просто шокувала Маргариту Р.: «Коли мама-переселенка, яка сама виховує дитину сказала, що у неї немає грошей на шкільний фонд, то вона одержала таку відповідь, – «Ми всі такі, як ви!». При цьому вчителька стояла в шкіряних фірмових туфлях і дорогій шубі перед скромно одягненою мамою-переселенкою, котра тримала за руку свого школярика в подертих кросівках і поношеній курточці.

Два світи: влада проти внутрішніх переселенців

Як і всі мами-переселенки, Маргарита Р. сподівається на кращі зміни у своєму житті і переконана, що держава законодавчо має підтримувати таких як вона.

Вона – українка. Проте ініційована урядом верифікація та новоприйняті постанови у 2016 році засвідчили, що виконавча влада обрала шлях повного ігнорування гострих проблем переселенців, обмежуючи їх громадські права. У такій ситуації найбільше потерпають саме найменш захищені категорії переселенців. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська дала негативну оцінку рішенням органів соціального захисту, серйозно стурбовані також і в Управлінні ООН з координації гуманітарних питань.

«У безкоштовних грантових юридичних приймальнях радять звертатися у суди, – але як можуть люди відстоювати свої права в судах, коли залишилися без грошей?» – запитує одинока мама. Влада вирішила економити на проблемах переселенців. У квітні цього року Маргарита допомагала самотній мамі з Донецька відновити соціальні виплати.

«Мусила допомогти мамі-переселенці з Донецька із семимісячною грудною дитиною, жінка просто була в розпачі. Всі херсонські чиновники різних рівнів, від міської ради до держадміністрації, її «футболили», а в благодійних переселенських проектах громадських організацій їй тільки співчували, – обурюється Маргарита Р. – Ми підготували та надіслали запити на отримання публічної інформації у всі відповідальні установи і відразу крига скресла! Через місяць соціальні виплати були поновлені».

Крім того, Маргарита переживає за свою безпеку через напружену мілітарну ситуацію на лінії розмежування Херсонщини із Кримом, говорить, що тікала від війни, а вона знову їй загрожує. Херсонські чиновники прозвітували на папері перед Києвом про готовність укриттів на випадок війни, проте насправді у Херсоні ніде сховатися від ракетних та артилерійських обстрілів. Знову тупик.

ukryttia-net_web

Укриття у Херсоні /фото Hanna Solo

Супер-герої – це ми!

Так вважає маленький Антон. Йому 9 років. Він нарешті припинив постійно гратися у війну і малювати вибухи й танки. У його малюнках вже з’явилося сонечко, мама і казкові персонажі.

Протягом 2-х років пошуків нової домівки, він зі своєю мамою побував у Дніпрі, Львові, Одесі, Херсоні та отримав багато вражень від побаченого. Домівки своєї він із мамою ще не знайшов, проте побував цього літа у відпочинковому таборі для дітей-переселенців, що організовує громадська ініціатива «Компас переселенця».

Найбільша його мрія – це щоб мати своє житло, друзів і, щоб у школі його не ображали, а  у його мами, щоб була робота.  Він хоче бути супер-героєм, як у мультиках!

Найбільша мрія його мами Маргарити Р. – це нарешті стати повноцінною сім’єю, щоб була стабільність,  не бути тимчасовою особою, не «іншою», а нормальною, як і всі в українські громадяни. Щасливою із своїм сином, тобто захищеною державою від усіх негараздів. А зараз вони тихо, кожного дня змагаються чи борсаються, щоб вижити під помпезні «реляції» віце-прем’єра Розенка про «допомогу» всім переселенцям.

Вони непомітні герої нашого життя, котрі разом із лелеками відлетіли, тікаючи від війни із насиджених своїх домівок.

Фото Олега Гордійчука

Фото Олега Гордійчука

 

loga21

Матеріал публікується у рамках проекту «Українські журналісти – разом для якості», що реалізується Фондом Спільна Європа у співпраці з Громадською організацією «Інститут розвитку регіональної преси». Проект реалізується у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD). Матеріал доступний на ліцензії CreativeCommons Uznanie autorstwa 3.0 Polska. Деякі права застережені на користь Eastbook.eu. Дозволяється вільне використання твору за наявності вищезгаданої інформації, в тому числі інформації про відповідну ліцензію, власників прав та про Польсько-канадську програму підтримки демократії. Публікація відображає виключно погляди автора і не може ототожнюватися з офіційною позицією Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади.
Hanna Solo
Load all
Comments 0
Add a comment