Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Костянтин Донченко

Українське село: рік після децентралізації

Українські об'єднані громади відзначають першу річницю існування - 25 жовтня 2015 року відбулися перші вибори їхніх депутатів та голів. Тоді знайшлися і противники, і прихильники децентралізації. Пройшов рік, все більше населених пунктів приєднується до процесу. Але чи відчувають адміністративні зміни мешканці? Приклад села Максимівка Полтавської області змушує задуматися над цим питанням

Якщо нічого не змінити, село зникне назавжди

«Рік назад у багатьох були сумніви – чи об’єднуватися?» – згадує 26-річний сільський вчитель Вадим Пилипенко. Минулого року Вадима обрано депутатом Недогарківської об’єднаної громади, до якої увійшло його рідне село Максимівка.

dsc_0586

Фото Костянтина Донченка

Тепер Пилипенко поєднує працю педагога у місцевій школі та обов’язки депутата. «Зараз пристрасті уляглися, бо об’єднання стало фактом. На кількох вулицях села з’явилося освітлення, вперше за чверть століття зробили «ямковий ремонт». Відкрили другу групу на 25 місць у дитячому садку».

«Невже проблем не залишилося?» – запитую Пилипенка. Пимтання дещо саркастичне: перед моїм приїздом вимкнули воду та електроенергію.

Біля воріт зустрічаю бабусю Вадима:

«Воду зробили! – радіє старенька,  – але дадуть через два дні!»

«От якраз проблема з водою є», – продовжує Вадим. «Скільки живу, стільки пам’ятаю постійні перебої з водопостачанням. В селі більше третини пенсіонерів, перед ними увесь час стоїть питання «життя і смерті». У нас немає їдальні, де б можна проводити ритуальні обіди». На мою посмішку Вадим майже ображений: «Не смійтеся, це нагальна проблема у селі з великою кількістю людей похилого віку. Їм доводиться наймати транспорт, щоб підвезли до їдальні. А їдальня – у сусідньому селі. 800 гривень за автобус – для бабусь це половина пенсії».

img_20161021_120217

Фото Костянтина Донченка

Разом з вчителем-депутатом йдемо повз будівлю в центрі з вибитими вікнами. Запитую – що це?

«Колишній готель. Вже понад 20 років не функціонує. У нас у селі є кілька будівель в аварійному стані – особливо болить за сільський клуб. Багата народна творчість, зал на 400 місць, на день села і випускний набивається навіть 600 осіб. А з обновок клуб може похвалитися лише новими дверима. Взагалі, все впирається у два шляхи, – видно, що чоловіка захопила думка про село. – Або надавати соціальні послуги тут, або пустити кілька рейсів до Недогарок, сусіднього центру об’єднаної громади».

«Зараз село у точці біфуркації. Воно або отримає нове життя, або зникне назавжди. Якщо нас залишать напризволяще, то всі реформи зведуться до банального закриття шкіл, садочків  й лікарень»

Об’єднання – як це було

Початок процесу децентралізації покладено ще у 2014 році із затвердженням концепції реформи та Державної стратегії регіонального розвитку до 2020 року. З прийняттям Верховною Радою 5 лютого 2015 року закону «Про добровільне об’єднання громад» почався новий, практичний етап.

Хоча закон недосконалий, має прогалини в описі процесу об’єднання, саме згідно з цим актом сьогодні відбувається децентралізація.

У минулому році відбулися вибори депутатів та голів 159 об’єднаних територіальних громад. Полтавщина є п’ятою областю за кількістю об’єднаних територіальних громад (ОТГ) – створено 12 ОТГ, до яких увійшли 44 місцеві ради та 179 населених пунктів. Загальна площа об’єднаних громад склала 2101 кв. км, тобто 7,3% від площі області, а чисельність населення становить 85,8 тис. осіб, що складає 6% від загальної чисельності населення області. У березні в регіоні створено ще дві громади, а у грудні відбудуться вибори ще до чотирьох.

????????????????????????????????????

Фото Костянтина Донченка

Недогарківська територіальна громада, створена у жовтні минулого року, об’єднала дві сільські ради – Недогарківську та Максимівську.

Адміністративним центром стали Недогарки, хоча населення Максимівки майже на 500 осіб більше. Села знаходяться на узбережжі Кременчуцького водосховища, або, як його називають місцеві, Кременчуцького моря. Поблизу Максимівки височить гора Пивиха – найвища точка Полтавщини – 168 метрів над рівнем моря.

Коли самі усвідомимо необхідність, то буде толк

dsc_0512

Фото Костянтина Донченка

Дорогою до центру села зустрічаю Миколу Семеновича, пенсіонера, колишнього депутата Максимівської сільської ради. Він без зайвих прохань пояснює, чому був противником об’єднання.

«Об’єднання повинно бути добровільним. А воно не таке. Тільки коли ми самі дійдемо до цієї думки, буде толк. У нас завжди так робилося – загнали і все. Треба було дати свободу, щоб люди самі дійшли до цього», – говорить Микола Семенович.

«Зараз багато невдоволених. Голові об’єднаної громади своя сорочка ближче до тіла, тому він все підтягає для тієї території, де живе. Проблеми зі старостою. У законі написано, що староста повинен бути виборним. А у нас призначили! Щоб люди відчули, що воно краще стало, то на даний момент – ні. Може воно ще буде краще, може… Але от що точно знаю, що ставки у чиновників стали вищими», – песимістично констатує екс-депутат.

«Вони отримують все, а людям нічого», – втручається у розмову бабуся в яскраво-жовтій хустці, котра як раз їхала поряд на велосипеді. Побачивши нас, вона після коротких роздумів вирішує підійти і прокоментувати болючу тему.

Лідії Митрофанівні 72 роки. «От дивись, треба піти в сільраду за документами – то я два місяці їжджу за документами. Якби був голова сільради, я б спитала: «Де мені отримати документи?». Я в сусіднє село не піду, де зараз нова рада знаходиться – встану на асфальті і не дійду».

Сільський клуб / фото Костянтина Донченка

????????????????????????????????????

Стара водонапірна башта/ фото Костянтина Донченка

«А староста ваш?» – запитую.

«Зробився таксистом», – іронічно відповідає Микола Семенович.

«Він возить туди, – продовжує бабуся. – Але ж мене не візьме. Автобус тут погано ходить. Мені треба три кілометра до лікарні йти. Я не дійду. Взяти машину – 50 гривень. А в мене пенсія півтори тисячі. Газ, світло, взуття, таблетки… Чим я доїду? От голова сільради – вона у нас була на 9 травня – то вона дбає про своє село. А так, щось трапиться у селі, то і нема до кого піти».

Офіційно: «Все залежить від самих громад»

circle-6

.

Інна Іщенко, Директор Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської облдержадміністрації

«Все залежить від самих громад, від їхніх рішень в подальшому працювати, розвивати власні громади, створювати сприятливий клімат для того, щоб заходили інвестори. У нас є інвестори, які хочуть будувати заводи, створювати індустріальні парки. Все, що мають зробити наші громади – це мати бажання, наснагу до написання бізнес-планів, інфраструктурні проекти, щоб таким чином наповнювати власні бюджети».

circle-1

.

Віра Пащенко, 57 років, голова Недогарківської об’єднаної громади

«Обидві наші громади рівноцінні. 11 депутатів з однієї, 11 – з іншої. Як буде далі – незрозуміло. Законодавство досі недосконале. У Максимівській громаді ми рішенням сесії тимчасово призначили виконуючого обов’язки старости. Голова села там помер, а секретар (в.о. голови) не захотіла зайняти його місце. Повинні бути вибори, але ми тільки на наступний рік закладемо кошти. Поки громада не хвилюється, немає ніяких нарікань».

Об’єднання – рік потому. Міні-аналітика

Для об’єднаних громад передбачається ряд фінансових заохочень, що повинні стимулювати їхній розвиток. Наприклад, 12 громад Полтавської області вийшли на прямі міжбюджетні зв’язки з державним бюджетом у 2016 році.

За перше півріччя 2016 року фактичні надходження до загального фонду бюджетів об’єднаних громад Полтавщини (з трансфертами з державного бюджету) склали 238 млн. гривень (9,16 млн. доларів). При цьому 6 громад отримали базову дотацію (кошти з державного бюджету) на суму 2 млн. гривень, 3 громади перерахували до держбюджету реверсну дотацію (5,5 млн. гривень). Інші бюджети громад затверджені без базових та реверсних дотацій. Порівнюючи з першим кварталом 2015 року, зріс обсяг власних доходів місцевих бюджетів з 71 млн. до 140 млн. гривень.

mon

Бюджет місцевих громад має два основні джерела доходів: податок на доходи фізичних осіб (69 млн. гривень), який в середньому становить 40% доходів бюджету, та плата за землю (33 млн. гривень).

Для двох громад джерела доходів відрізняються від інших: Пришибська громада 87% бюджету формує з плати за землю (громада розташована біля гірничо-збагачувального комбінату) та Недогарківська – 31% бюджету надходить від акцизного збору (на її терені знаходяться дві автозаправки).

Мета децентралізації – не просто передати повноваження та ресурси, але стимулювати громади до розвитку. А витрати на розвиток у об’єднаних громад області значно відрізняються.

В середньому по області, на одного мешканця припадає 503 гривні у рамках витрат на розвиток. Пришибська громада, де проживає лише 2 тисячі осіб, виділяє 4601 гривню. Інші громади – значно менше. Друге місце за витратами на розвиток – Піщанська громада, 283 гривні. А Клепачівська, з населенням майже три тисячі осіб – скромні 16 гривень.

money2-1

Відповідно, зі спрямованих 21,8 млн гривень на видатки розвитку 9,1 млн. припадає на Пришибську об’єднану громаду. 12 млн. діляться між іншими одинадцятьма ОТГ. Недогарківська об’єднана громада може похвалитися значно меншими показниками, проте вона є єдиною в області, де фактичні надходження на одну особу за перше півріччя цього року перевершили заплановані на 7%.

 Неофіційно: «Хоча… трохи покращилося»

circle

.

Віктор, пенсіонер, 62 роки

«Я вам скажу, що ніякої різниці (різко). Нема! Нема різниці! Одразу думали, може щось зміниться, але потім… ну нічого. Всі ображають Максимівку. У нас тут проблеми з договорами на оренду землі… там такі умови, люди скаржаться. І це не поодинокі випадки»

 

circle-2

.

Анна Петрівна, 55 років, техпрацівниця, пенсіонерка

«Поремонтували дороги, зробили освітлення, тепер у нас як у місті (сміється). Не гірше стало, в усякому випадку. Я у клубі техпрацівник, і учасник в спільних занять – ми собі трішки і спідниці пошили, і сорочки. Мені здається, що стало краще. Їздили виступати в інші громади на свята – в Омельник, Недогарки на день села, в Піщане і в Шишаки. Так би ми нікуди не їздили, а так… Не все ж швидко робиться».

circle-3

.

Роман, 54 роки, підприємець

«Автобус нам обіцяли, щоб з’єднати з сусіднім селом. А то добиратися незручно. Як стало жити? Світло провели. Рух трохи є. Дороги заасфальтували. Трошечки є (дізнається, що пишу статтю). Аби щось зробили, а то селу кінець буде. Треба, щоб поміч була. Проблем багато. Море зацвіло. Воду ж з моря п’ють. Туди все скидають. У Польщі в 90-х роках легше було. Там підприємцям дали можливість піднятися – кредити дали. А у нас як було два підприємця на селі, так вони і залишилося. Ніхто більше не хоче. Працювати важко, допомоги від держави немає. Ми ще близько до міста, тут можна якось прожити. А там далі (махає в сторону)… ті дальші села… через двір хата порожня».

circle-4

.

Ніна Іванівна, 54 роки, працівниця сільської ради

«Мені особисто після об’єднання  жити стало краще. І, я думаю, багатьом краще. Стало вирішуватися багато питань, які до цього не вирішувалися. По-перше – дороги, по-друге – вода, дитячий садочок. Люди не постраждали ні в чому. Ще б вирішити питання з транспортом і щоб краща медицина була. Можна зустрітися з головою ради – вона може виїхати, якщо вже проблема така. І всі питання вирішуються».

circle-5

.

Руслан, 27 років, будівельник

«Для мене немає ніякої різниці. Взагалі не відчув нічого. Хоча… трохи покращилося. Поставили ліхтарі. Моя сестра як приїжджає і йде до бабусі… вона раніше боялася, а зараз ліхтарі горять, може вільно ходити. А так більш нічого, крім ліхтарів. А можна, наприклад, поставити біля кладовища сміттєві баки, бо там гори сміття. Люди приходять прибирати, а куди їм все викидати? А так би кидали у баки».

 

Моє село

Читає Любов Корольова, учениця 8 класу Максимівської НВК. Слова Вадима Пилипенко

 

Жити далі

Покидаючи Максимівку, я не зміг стриматися і обернувся. Скільки думок, сподівань, переживань сховано у тінях сільських хат. Для мешканців слова, цифри, графіки та лозунги – не більш ніж примара. Децентралізація, декомунізація та інші де- хвилюють їх набагато менше, ніж відповідь на запитання «Як вижити?»

Закінчити школу та університет, знайти кохання, одружитися, влаштувати дітей до школи та університету, знайти своє покликання – ось справжні проблеми моїх співрозмовників. Інше – марність над марностями.

А як буде далі? Побачимо на власні очі.

 

loga21

Матеріал публікується у рамках проекту «Українські журналісти – разом для якості», що реалізується Фондом Спільна Європа у співпраці з Громадською організацією «Інститут розвитку регіональної преси». Проект реалізується у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD). Матеріал доступний на ліцензії CreativeCommons Uznanie autorstwa 3.0 Polska. Деякі права застережені на користь Eastbook.eu. Дозволяється вільне використання твору за наявності вищезгаданої інформації, в тому числі інформації про відповідну ліцензію, власників прав та про Польсько-канадську програму підтримки демократії. Публікація відображає виключно погляди автора і не може ототожнюватися з офіційною позицією Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади.
Костянтин Донченко

експерт Аналітичного центру "Бюро економічних та соціальних досліджень" (м. Полтава, Україна)

Load all
Comments 0
Add a comment