Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK

Молдова-2012: рік під знаком президента

Це якось швидко забулося, але ще рік тому Молдова жила без президента, а проєвропейський уряд Влада Філата існував в атмосфері тимчасовості та непевності. Це безумовно була проблема номер один для Молдови. Всі вже втомилися від домислів: вдасться чи не вдасться, будуть вибори чи ні, втримається при владі коаліція під назвою «Альянс за європейську інтеграцію» чи знову повернуться комуністи?

Молдова, автор: 1banaan, джерело: Flickr

Молдова, автор: 1banaan, джерело: Flickr

Обрання президента – завершення революції

На початку січня 2012 правляча країною коаліція проштовхувала ідею проведення чергового референдуму, за результатами якого можна було б зменшити кількість голосів у парламенті, необхідних для вибору глави держави. Ризик був чималий, бо одного разу, а саме восени 2011 року, вже організовували референдум, завданням якого було подолати безвихідну ситуацію з обранням президента, але він закінчився повним провалом через низьку явку громадян. Експерти гадали, що така розв’язка неминуче призведе до розпуску парламенту й повернення до влади партії комуністів. Але цього не сталося: 16 березня парламенту Молдови нарешті вдалося обрати президента, витративши на це майже три роки – такий тривалий термін є свого роду світовим рекордом. Лідером держави став маловідомий тоді голова Вищої ради магістратури Ніколае Тімофті, якого підтримував Альянс. Вибір Тімофті став можливим, завдяки голосам трьох депутатів (так званої групи Ігоря Додона), які за рік до того вийшли з рядів Комуністичної партії.

Ось так завершилася твіттер-революція, що розпочалася в квітні 2009 року, відкриваючи перед Молдовою нові, хоча й не менш вибоїсті, шляхи розвитку. Молдавани, які три роки тому вийшли на вулиці, вимагаючи змін, нарешті їх дочекалися.

Російська уїдливість

Здається, ще в той самий день, коли в Кишиневі святкували обрання президента, Росія надала Тирасполю, столиці сепаратистського Придністров’я, 150 млн. американських доларів у якості безповоротної фінансової допомоги. Через кілька днів спеціальним представником президента Російської Федерації по Придністров’ю став Дмитро Рогозін – віце-прем’єр в уряді Володимира Путіна. Путін закріпив за ним також обов’язки голови міжнародної російсько-молдовської комісії. Це свідчило про одне: Кремль дуже серйозно поставився до президентських виборів у Молдові. Новим російським послом у Кишиневі був призначений Фаріт Мухаметшин – також впливова постать російської еліти.

Останній рік був сповнений то більшої, то меншої уїдливості з боку Кремля. Якось в Тирасполі без жодного попередження з’явився Анатолій Сердюков, тогочасний міністр оборони Російської Федерації. Він мав намір взяти участь в огляді російських миротворчих сил, розквартированих у Придністров’ї, – про це керівники Молдови довідалися з газет. Іншим разом Рогозін заявив, що Москва незабаром відкриє консульство в Тирасполі, щоб полегшити життя тим громадянам Росії, які мешкають в Придністров’ї.

Тираспольські (ніби) зміни

Наприкінці 2011 року на чолі сепаратистської республіки Придністров’я, наперекір побажанням Москви, став новий лідер – Євген Шевчук. Однак надії тих, хто чекав, що новий «президент» домагатиметься незалежності Придністров’я від Росії або ж буде схильний до компромісів з Кишиневом, не виправдалися, хоча варто визнати, що Шевчук і Філат знайшли спільну мову. Вони зустрічалися відносно часто і їм вдалося вирішити кілька дрібних технічних проблем (залізничний рух через Придністров’я). Сам Шевчук виявився відвертим прихильником Євразійського Союзу, що є основним геополітичним проектом президента Путіна. На думку цього політика, розв’язати конфлікт можна, лише перебуваючи у спільному політичному та економічному просторі з Росією, що він підтвердив, підписуючи в листопаді 2012 року так звану нову стратегію зовнішньої політики Придністров’я, пріоритетом якої є інтеграція з Євразійським Союзом.

Європейські мрії

Молдова й надалі вважається лідером змін у Східній Європі, особливо на фоні Грузії чи України, де ситуація погіршується. Переговори щодо угоди про асоціацію та договору про поглиблену зону вільної торгівлі просуваються в блискавичному темпі, так само ефективно впроваджується план дій у напрямку безвізового руху. Всі розраховують на те, що угода про асоціацію буде підписана восени 2013 року на ІІІ саміті Східного партнерства у Вільнюсі. Важливо, що це буде не просто черговим етапом інтеграції з Заходом, але й – з огляду на прийняття та впровадження у себе частини європейського законодавства – імпульсом до глибинної модернізації країни. В жовтні на спільному Форумі з ЄС з вуст комісара Штефана Фюле навіть пролунала декларація про те, що Молдова заслуговує на визначення перспективи членства відповідно до 49 статті Угоди про утворення ЄС.

У зв’язку з цим варто не забувати про згадані вище інтереси Росії та її прагнення включити Молдову в інтеграційні проекти Кремля. Тут, безумовно, найбільш істотним інструментом впливу може стати Придністров’я. Російські посадовці вже запевняють у своїх висловлюваннях, що в разі втрати Молдовою суверенності чи нейтральності Москва визнає незалежність сепаратистської республіки.

Самі молдавани не до кінця поділяють проєвропейський ентузіазм керівників своєї держави. Понад 70% суспільства вважає, що їхня країна просувається не в тому напрямку, а це призводить до ослаблення підтримки уряду та інтеграції з Заходом. Під час останнього дослідження, проведеного Інститутом публічної політики, за інтеграцію з ЄС висловилося 54% опитаних, натомість 55% віддають перевагу інтеграції Молдови з Євразійським Союзом. Сам же уряд, який зараз складається з трьох політичних сил, чимало уваги приділяє балансуванню між суперечливими інтересами своїх членів. Окремі лідери не довіряють один одному і їм не вдається здійснити на ділі глибоку трансформацію країни. Експерти сподівалися більшого, особливо з моменту обрання президента. Ще трохи і може вже бути запізно: втрата часу є згубною, оскільки вибори-2014 можуть привести до влади партію проросійської орієнтації.

Не забувати про Молдову

У 2012 році Молдову відвідала канцлер Німеччини Ангела Меркель. У грудні в Кишиневі перебував польський президент Броніслав Коморовський. Не за горами візити міністрів Сікорського, Більдта і Хейга – це радує. Oднак дехто (зокрема, Пйотр Олекси в свіжому номері часопису «Nowa Europa Wschodnia, № 1 2013») закидає, що Молдова перестає бути пріоритетом польської політики на Сході. Знаменне те, що заступник міністра закордонних справ Катажина Пелчинська-Наленч, виступаючи у Вроцлаві на щорічній конференції, присвяченій польській східній політиці, ні словом не обмовилася про Молдову. А 2013-2014 роки будуть ключовими для цієї країни: зміни, які можуть відбутися в результаті парламентських виборів 2014 року, здатні призвести до того, що писати success story буде запізно. Отже, давайте не забувати про Молдову!

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments
Load all