Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Elżbieta Kustra-Pirweli

Сто днів грузинського уряду

Проведені в Грузії в жовтні минулого року парламентські вибори обернулися несподіваною перемогою опозиції та зміною правлячої верхівки. Це була безпрецедентна подія в новітній історії країни. Партійна коаліція «Грузинська мрія» (ГМ) під проводом мільярдера Бідзіни Іванішвілі позбавила влади Об’єднаний національний рух (ОНР), що керував країною з 2003 року. Минуло три місяці після виборів та з моменту формування нового кабінету міністрів. Аналізуючи внутрішню та зовнішню політику нинішньої команди, варто замислитись над тим, чи здала вона екзамен на зрілість та чи здійснилася мрія грузинських виборців.

Tbilisi, author: Davide Cassenti, source: Flickr

Тбілісі, автор: Давид Кассенті, джерело:  Flickr

До 2003 року, тобто до Трояндової революції, Грузія просувалася в напрямку повної дезінтеграції й прірви. Громадяни мріяли лише про те, щоб держава принаймні збереглася, як така. Попри неоднозначні та суперечливі оцінки лідера цієї революції Михайла Саакашвілі, вісім років його правління призвели до того, що державний апарат запрацював, а країна подолала хаос. Грузія на чолі з Саакашвілі взяла курс на демократію, а щойно обраний тоді президент почав енергійно втілювати намічені завдання. Однак кульмінацією цього процесу став програш партії правлячого лідера держави та мирна передача влади коаліції переможців під назвою «Грузинська мрія». Таким чином, напрошується висновок, що модель та стиль управління, створені президентом Саакашвілі, не відповідали мріям грузинського народу.

Мрія грузинів

Лідер блоку переможців не без причини дав саме таку назву своїй партії. Він, як грузин і як людина, втілив свою мрію – досяг успіху в бізнесі, заробляючи гроші та забезпечуючи комфортне існування собі та своїй родині. Про це мріє кожний його земляк і втілити саме таку мрію Іванішвілі пообіцяв усім, хто готовий його підтримати. Коаліцію ГМ підтримало 55 % виборців. Вирішальним чинником стала не програма, а фінансові можливості лідера та його обіцянки не економити власні кошти задля пробудження грузинської економіки.

Переможці, не зволікаючи, оголосили про реформування економіки та аграрного сектору. Щодо економічної політики, то Іванішвілі висунув ідею створення двох фондів – інвестиційного та креативного, ставлячи за мету привабити до Грузії іноземний капітал. В інвестиційному фонді повинні брати участь фірми та фізичні особи, які мають власний капітал. Якщо даний іноземний інвестор вирішив вкласти 25%, то решта 75% має бути профінансована з ресурсів фонду. Натомість креативний фонд повинен складатися з спеціалістів, завданням яких є опрацювання інвестиційних портфоліо з найбільш потрібними Грузії пропозиціями. В аграрному секторі також планується створити фонд у розмірі 1 мільярда GEL (близько 2 мільярдів PLN), який допоміг би розв’язати проблеми цього сектора – з його ресурсів, зокрема, повинні фінансуватися закупки сільськогосподарських машин чи будівництво регіональних переробних підприємств.

Tbilisi, author: vadim.klochko, source: Flickr

Тбілісі, автор: vadim.klochko, джерело: Flickr

Поствиборча дійсність

Усі позитивні ініціативи були затьмарені й непомічені суспільством через затримання та допити членів попереднього уряду, переважно екс-міністрів, в тому числі, колишнього шефа департаменту внутрішніх справ та офіцерів поліції. Першим сенсаційним затриманням був арешт екс-міністра національної оборони та внутрішніх справ Бачо Ахалая. Це одна з провідних фігур з оточення правлячого донині президента Михайла Саакашвілі. Після Трояндової революції Бачо Ахалая обіймав важливі державні посади, починаючи з заступника омбудсмена. Він керував департаментом виконання вироків у Міністерстві юстиції, а в 2009 році у віці 28 років став міністром оборони. В момент переходу влади до опозиційної «Грузинської мрії» Ахалая втік з країни. Та невдовзі він повернувся й майже одразу був затриманий і допитаний, після чого його тимчасово заарештували і відправили в тбіліську в’язницю. Проти Ахалаї висунули звинувачення в тому, що, будучи міністром оборони, він у 2011р. застосовував до підлеглих словесне й фізичне насилля. Наступними були затримані екс-міністр енергетики Олександр Хетагурі та екс-міністр освіти, а пізніше юстиції Ніка Гварамія. За повідомленнями прокуратури, вони підозрюються в незаконному переказі фінансів у розмірі навіть мільйона доларів на рахунки фіктивних компаній.

Мистецтво розплутувати події

Арешти певної частини посадовців суспільство сприймає, як справедливі та заслужені, але, з іншого боку, воно побоюється подальшої ескалації діяльності апарату примусу. Громадяни Грузії очікували від нового уряду передусім вирішення проблеми безробіття. Однак нині грузинська економіка й фірми перебувають ще в гіршому стані, ніж перед виборами. Виробництво та продаж заблоковані, оскільки більшість грузинських фірм знаходиться під перевіркою державних контрольних та податкових органів. Затята боротьба між табором влади та опозицією викликає загальне розчарування.  Для грузинського суспільства було б значно краще, якби дві протидіючі партії знайшли спільну мову й продовжили процес передачі влади демократичним шляхом.

За когабітацією двох протилежних партій спостерігають також на міжнародній арені, а особливу увагу співпраці прем’єра і президента приділяє Євросоюз. Високий представник ЄС із закордонних справ та політики безпеки Кетрін Ештон під час свого візиту до Тбілісі підкреслила, що стосунки на лінії прем’єр – президент суттєві для Брюсселя, як один з елементів демократичної передачі влади. Особливо неприйнятною є політична помста супротивникам. Однак як Іванішвілі, так і Саакашвілі, не уникають конфронтації та суперництва. Прикладом може бути хоча б недавно запропонована прем’єром амністія так званих політичних в’язнів режиму президента. Іванішвілі створив спеціальну комісію, яка повинна оцінити, наскільки обґрунтованими були затримання та процеси, що мали місце в період президентства його суперника. Проект закону про помилування потрапив до парламенту. Президент одразу наклав вето на ту частину, що стосується т.зв. політичних в’язнів та осіб, які скоїли злочин проти неповнолітніх. На думку Саакашвілі, затримані в період його президентства особи становлять загрозу для держави, як, наприклад, шпигуни, яких, за припущенням, фінансувала Росія. Президентське вето було подолане парламентською більшістю, і закон знову потрапив на стіл президента, а той вдруге відмовився поставити під ним підпис. Врешті-решт, згідно з конституційною процедурою, його підписав голова парламенту. В результаті близько двохсот осіб вийшло на волю, а впродовж найближчих двох тижнів прокуратура повинна переглянути наступні справи.

Як утримати енергетичну стабільність?

Нині увага суспільства прикута до політичної боротьби. Однак не треба забувати, що в довготерміновій перспективі вирішальним фактором того, чи втримається новий лідер при владі, буде оперативне виконання передвиборчих обіцянок. Іванішвілі обіцяв перед виборами знизити тарифи на електроенергію. Поки що жодних знижок не було. Особиста дружба між президентом Грузії Михайлом Саакашвілі та його азербайджанським відповідником Ільхамом Алієвим, а також «братерство» і партнерство двох країн дозволили Грузії підписати вигідний і довготерміновий контракт на поставку азербайджанського газу, причому з такою знижкою, про яку інші країни можуть лише мріяти. Так Грузія подбала про свою енергетичну безпеку.

Між тим перші виступи прем’єра Іванішвілі здатні були відчутно похитнути енергетичний баланс країни. В одному з своїх інтерв’ю грузинський прем’єр висловив сумнів щодо доцільності будівництва залізничної колії Баку – Ахалкалакі – Карс, викликавши тим самим сплеск емоцій в Баку. Ця залізниця, на завершення будівництва якої Баку покладає великі надії, повинна стати вікном для експорту азербайджанських товарів до Європи. Пізніше прем’єр Грузії мусив відмовитись від своїх слів, особливо ж тоді, коли в Баку пішли чутки про можливу зміну ціни на газ для Грузії.

Дві моделі земного раю

Під час виборчої кампанії в одному з проурядових телевізійних роликів, який показували частіше за інші, виборців закликали замислитися над тим, чи хочуть вони у разі приходу до влади опозиції повернутися в похмурі дев’яності періоду правління президента Шеварнадзе, натякаючи на те, що з перемогою ГМ країна повернеться в минуле. Яке ж «майбутнє минуле» передрікали поствиборчій Грузії?

Варто звернути увагу на те, що ОНР і ГМ сформулювали два суперечливих бачення щодо функціонування державного апарату. Відображенням Грузії, яку б хотів збудувати Іванішвілі, є маленьке село, розташоване на заході країни, –  це Чорвіла, звідки родом нинішній прем’єр і в якому він вже кілька років мешкає. В цій маленькій місцині, як і в усьому регіоні Сачхере, вже кілька років «панує» соціалізм. Тут кожен може скористатись безкоштовним медичним обслуговуванням і більше того – зробити операцію за рахунок мільярдера. Завдяки його фінансуванню, на цих територіях була проведена повна газифікація, полагоджені дороги та мости, відремонтовані школи, а кожне домашнє господарство отримало нові вікна та дахи. Тож нічого дивного в тому, що кандидат від ГМ здобув 94 відсотки підтримки населення під час виборів – це був найвищий результат в усій Грузії, який отримав кандидат цієї партії.

Продавці сиру на ринку в Тбілісі, автор: Блажей Мрозінський, джерело: Flickr

Інше бачення країни має правлячий президент Саакашвілі. Його символом є збудований в центрі столиці Дім юстиції. Тут за принципом «одного віконечка» можна подати і отримати без зайвої бюрократії такий документ, як паспорт. І все це впродовж кількох хвилин. Саакашвілі пропонує будувати країну, де уряд створює умови для вільної реалізації рішень громадян без зайвого втручання в їхнє життя. Людина буде сам на сам із собою. Грузія Іванішвілі є іншою: це країна, суть функціонування якої спирається на той принцип, що держава повинна взяти на себе тягар турбот про своїх громадян, надати їм доступ до безкоштовної освіти, медичного обслуговування, забезпечити робочими місцями після закінчення вишів. Парадоксальним чином саме ці дві суперечливі моделі можна назвати «грузинською мрією». Перша з них нагадує капіталістичний спосіб життя і є, в певному сенсі, незнайомою грузинам, але завдяки цьому й привабливою. Друга, між тим, спирається на принцип соціалізму – більшість грузинів, які жили в соціалістичну епоху, пам’ятають цю економічну модель. Чимало хто навіть згадує про неї з ностальгією. Однак є тут проблемний елемент політичного характеру: вона була пов’язана з залежністю від Росії. Схоже, що Іванішвілі прагне будувати Грузію, спираючись на опікунську модель держави і беручи за приклад соціалізм, котрий вже знайомий Грузії. Основне питання, яке постає при цьому і викликає сумніви в багатьох, це, чи не потрапить Грузія знову в орбіту Кремля?

Споглядаючи на північ

Кремль вже кілька років підряд підкреслює, що не має жодного наміру вести діалог з режимом Сааакашвілі. Після зміни в Грузії правлячої команди Росія погодилася на офіційну зустріч. Місію врегулювання стосунків грузинський прем’єр доручив екс-послу в Росії Зурабу Абашидзе. Цю функцію він виконував в 2000-2004 роках. Абашидзе наголосив, що необхідно відновити діалог без будь-яких вступних умов. Росія, досить довго зволікаючи з відповіддю на призначення Грузією свого спеціального представника, нарешті сповістила, що зміни в стосунках обох країн повинна узгоджуватися з російськими державними інтересами. В зв’язку з цим не варто очікувати радикального повороту на лінії Тбілісі – Москва. Покращення відносин було б можливим лише у випадку глибоких та радикальних змін в Кремлі. Однак грузинсько-російську зустріч можна вважати першим успіхом команди Іванішвілі, особливо через те, що його результатом було відновлення торгівлі цитрусовими, які експортуються з Грузії до Росії. Тбілісі сподівається також  відміни російського ембарго на грузинське вино та мінеральну воду. В усякому разі помітною є інтенсифікація грузинсько-російських відносин та покращення рівня їх якості, про що свідчить  перша впродовж багатьох років зустріч прем’єрів двох країн.

100 днів і що далі

Поява в грузинському політичному просторі мільярдера Бідзіни Іванішвілі пробудила великі сподівання суспільства на позитивні зміни як у внутрішній та економічній ситуації країни, так і в її зовнішній політиці. Варто зазначити, що перші три місяці присутності на політичній сцені нового угрупування не принесли жодних сенсацій в цьому плані. Нерозв’язані болючі проблеми – безробіття та доступність системи охорони здоров’я, а також зосередження суспільної уваги на боротьбі з правлячою перед тим партією не покращують настроїв виборців. Щодо поліпшення стосунків з сусідньою Росією, особливо в сфері економіки, то цього безумовно прагне значна частина грузинського суспільства.

Відновлення торгівлі між обома країнами відкриває величезний ринок збуту для грузинської продукції та може забезпечити працею багатьох виборців ГМ. 9 грудня 2012 року Сергій Лавров під час зустрічі з представниками адміністрації російського президента констатував, що – Росія готова до повернення грузинської продукції на свій ринок (…) і в інших питаннях, що покращують стосунки між людьми, але ми хочемо знати контекст, в якому повинні нормалізувати взаємовідносини. На думку експертів, це може означати вимогу Кремля змінити курс зовнішньої політики, наприклад, відмовитись від дій, метою яких є приєднання до НАТО. Нещодавно Іванішвілі підтвердив європейський курс грузинської політики, яка передбачає подальшу інтеграцію з структурами Євросоюзу. Однак інші явища – такі, як повернення багатьох представників епохи Едварда Шеварнадзе, котрі упродовж багатьох років проживали в Москві, чи організація демонстрації на підтримку грузинсько-російської дружби, викликають занепокоєння щодо суті «грузинської мрії». Хочеться мати надію, що вона не означає повернення Грузії в дев’яності роки, а новий уряд відповідально поставиться до викликів, які перед ним стоять, не зосереджуючись виключно на політичній боротьбі з попередньою правлячою партією та на суперництві з президентом, що останнім часом відбувається досить часто.

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments

Absolwentka stosunków międzynarodowych i prawa na Uniwersytecie Warszawskim, stypendystka MGIMO i Tbilisi State University. Koordynator regionu w jednym z instytutów naukowych, a następnie monitor i Deputy Press and Public Information Officer w European Union Monitoring Mission (EUMM) w biurze w Gori. Autorka kilkudziesięciu tekstów o krajach Kaukazu Południowego.

Load all