Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK

Книжковий світ: «Москва Нуар»

12 мільйонів людей, серед яких 79 мільярдерів. 2551 км2 площі, де могло б розміститися 5 таких мегаполісів, як Варшава. Все це Москва, найбільша столиця Європи. Місто контрастів – і злиднів, і розкоші. А також злочинів. 

Moskwa, autor: Cаvin 〄, źródło: Flickr.com

Москва, автор: Cаvin 〄, джерело: Flickr.com

Ще десять років тому, за даними аналітичного звіту  «Mercer Human Resource Consulting», Москва претендувала на звання європейської столиці злочинного світу: як вважається, в 2002 році 1250 осіб загинуло тут насильницькою смертю. Більша частина з них були жертвами мафіозних розбірок.

За десять останніх років ситуація значно покращилася (в рейтингу небезпечних міст Москву випередили Марсель, Глазго, Тбілісі, Софія), але вистачить переглянути заголовки російських газет за кілька останніх місяців, аби знову «зануритися» в понуру кримінальну атмосферу:

«Жорстока розправа в Москві. Поліцейські вбили свого колегу» – в результаті сварки чотирьох поліцейських чоловікові було завдано смертельних ножових ран, після чого «друзі» інсценізували його викрадення, вимагаючи від родини 150 тисяч євро викупу. Жовтень 2012.

«У Москві чоловік застрелив п’ятеро осіб. Вбивство скоєно на ґрунті службового роману», – покинутий коханець застрелив п’ять чоловік в офісі «коханої». Листопад 2012.

«Осиротіла російська мафія. Пішов з життя дід Хасан», – у центрі Москви було вбито кримінального авторитета, який впродовж багатьох років очолював тутешню мафію. Преса переповнена спекуляціями на тему нової війни за розподіл впливів у російській столиці. Січень 2013.

«Москва. Чоловік вбив дружину і розчленував її тіло», – 51-річний вбивця зізнався, що скоїв злочин через неприязнь до дружини. Січень 2013.

Здавалось би, Москва так і проситься, щоб її охрестили «королевою злочинності»! Однак у радянську епоху це радше Казань – столиця Татарії, розташована майже на 800 кілометрів південніше, приголомшувала світ історіями, від яких стигла у жилах кров (містом де факто правили кілька десятків злочинних груп, які щоденно змагалися за розширення свого ареалу). Натомість у 90-і роки, завдяки фільму «Брат» та серіалу «Бандитський Петербург», ефект якого підсилювала також літературна традиція («Злочин і кара»), саме Петербург, столиця російської культури, став синонімом міста «noir a la Russe».

Moskwa Noir, Wydawnictwo Claroscuro

«Моква Нуар», видавництво «Claroscuro»

Тим підступніше виглядає задум двох літературних агенток з Петербурга, які вирішили зробити літературною столицею злочинного світу саме Москву. Результатом зусиль Наталії Смирнової (яка народилася в Москві) та Юлії Гумен (уродженки Петербурга) стала збірка оповідань «Москва Нуар», яка була видана в Польщі у видавництві «Claroscuro». Чотирнадцять оповідань, написаних російськими письменниками молодшого і старшого покоління, представлені в цьому томі в чотирьох розділах: «Злочин і кара», «Мертві душі», «Батьки і діти», «Війна і мир». Така ідея сама по собі вже говорить, що ми маємо справу з небанальною, концептуальною книжкою.

«Москва Нуар» вражає та інтригує. В ній немає нецікавих, сумнівних за своїми літературними достоїнствами оповідань, практично кожне з них вирізняється оригінальним стилем. Вже з огляду на це – хоча книжка не перший день на ринку – варто ще раз нагадати про неї та порекомендувати всім, хто її проґавив. Це видання, в якому кожен може знайти щось для себе. Для тих, хто полюбляє «ковтати» захоплюючі гостросюжетні історії, які не виходять за рамки класичного тріллера чи детектива, ідеальними будуть твори, заміщені в двох перших частинах збірки: «Злочин і кара» та «Мертві душі». Мене однак найбільше вразили і заінтригували тексти з двох наступних розділів (особливо з третього – «Батьки і діти»).

«Москва Нуар»  – це книжка з плавними переходами від звичайної розважальної до цілком амбітної, високої літератури, яка здатна в певні моменти схиляти до глибокої рефлексії, ставити важливі питання, приваблювати увагу повнокровними, цікавими в психологічному плані образами. Вона намагається розповідати про Росію, не користуючись штампами. Особливо помітно це в оповіданнях Зотова («Декамерон» – злочин без кари), Максимова («Тато любить мене» – самотність, позбавлення турботи держави), Самсонова («Точка неповернення» – як бути літератором в Росії) чи Кузнєцова («Московські реінкарнації» – про те, що в сучасних росіянах досі жива історія Росії, жертв воєн та комунізму). Ці твори вирізняються на тлі інших літературно і стилістично – значно більше вражають виведені в них постаті.

Всі оповідання глибоко занурені в традицію російської чорнухи, яка в умовах радянської цензури була для творців своєрідним маніфестом творчої свободи – тому й ставили на буквальність, насилля, еротику, бруд, своєрідний епатаж повсякденності. Це була відповідь на заідеологізовані твори режимних письменників.

І саме такими є оповідання «Москви Нуар», написані в детективному дусі, закорінені в російській дійсності, повсякденності, соціумі. Схоже на те, що про сумніви і проблеми  пересічного росіянина вони здатні розповісти значно більше, ніж тисячі наукових праць.

Неабияка цінність книги полягає в тому, що вона відкриває польському читачеві імена багатьох російських письменників, які ще не були представлені на польському ринку, але гідні його уваги. Тут варто зазначити, що це чергове цікаве починання видавництва «Claroscuro», яке постійно друкує авторів, здатних відкривати полякам нові, невідомі літературні світи – наприклад, Грузію. І хоча цього разу не обійшлося без редакторських промахів ( на обкладинці і в авторському вступі фігурує ім’я автора, твори якого в польському виданні відсутні; в різних місцях книги Тучков замінюється Кучковим і навпаки), «Москва Нуар» є виданням, гідним уваги кожного, хто цікавиться не стільки детективною літературою, скільки Сходом та Росією.

«Moskwa Noir», ред. Наталія Смирнова, Юлія Гумен. Видавництво «Claroscuro». Варшава, 2011.

Рецензію з польської мови переклала Людмила Слєсарєва

Книжкові рецензії на Eastbook.eu

Facebook Comments
Load all