Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Paweł Zalewski

Російська пропозиція і європейське майбутнє України

Не дивно, що пропозиція Росії щодо будівництва гілки Ямальського газопроводу до Словаччини й далі, до Угорщини та Південної Європи, викликала бурю емоцій в Польщі. Вражає однак те, що учасники дебатів поводяться так, ніби все це відбувається в 2005 році. Незалежно від того, ставитись до пропозиції серйозно чи, як дехто хотів би, вважати її блефом, вона свідчить про зміни, які відбулися в російській політиці відносно Польщі.

Paweł Zalewski, źródło: pawelzalewski.eu

Павел Залевський, джерело: pawelzalewski.eu

Значення пропозиції було підсилене тим, що її склав сам президент Росії Володимир Путін. До цього часу при будівництві транзитних шляхів росіяни обминали Польщу. Сьогодні в пакеті є також пропозиція по спорудженню енергетичного мосту (в обхід Литви) та ширококолійки, яка б пролягала крізь Польщу до Відня. Сам по собі факт появи таких пропозицій є Польщі на користь. Це дозволило б використати транзитне положення між Сходом та Заходом та принесло б економіці багатомільйонні прибутки. Зрозуміло, що все це потребує відповідних переговорів з таким непохитним партнером, як Росія. Але сьогодні саме вона зацікавлена в цих проектах. Отже, в нас цілком сприятлива вихідна позиція. Тому, незалежно від круговерті навколо меморандуму з Газпромом, добре, що уряд підхопив цю ініціативу.

Однак відомо, як це зазвичай буває з Кремлем, що поруч з явною метою є ще й прихована. У цьому випадку вона стосується України. Впродовж кількох останніх років Росія все інтенсивніше тисне на Київ у питанні приєднання до Митного та  Євразійського Союзу, що твориться під егідою Кремля. Засобом переконання має бути перспектива відлучення України від постачання газу без одночасного призупинення експорту на Захід. З цією метою спочатку було прокладено газогін «Північний потік», а потім розпочато реалізацію проекту «Південний потік» – через Чорне море на Балкани і далі, до Угорщини, Італії та Австрії. Однак упродовж кількох останніх років відбулися радикальні зміни на енергетичному ринку. Вартість акцій Газпрому, що бере участь в політично вмотивованих та надзвичайно дорогих інвестиційних проектах, відчутно знизилася. Є достовірні сигнали про те, що в компанії недостатньо коштів на реалізацію проекту «Південний потік». Зрештою, немає газу для заповнення газопроводів, що вже існують та проектуються, оскільки будівництво експортної інфраструктури випередило інвестиції в видобуток. Але це ще не все. Країни, приречені на російський газ, – такі, як Польща та Україна, що до цього часу розраховуються за найвищими цінами, збільшили інвестиції у власний традиційний та сланцевий газ. Упродовж 7-10 років вони можуть досягти самодостатності в цій сфері.

[blackbirdpie url=”https://twitter.com/ZalewskiPawel/status/321598052400001024″]

Підписання договору про вільну торгівлю між Євросоюзом та США, яке має відбутися в найближчі два роки, створить можливості для імпорту американського сланцевого газу за значно нижчими цінами від того, який купується з Росії. Це призведе до зміни правил гри у світовій торгівлі енергетичними ресурсами, відкриваючи перед Кремлем загрозливу перспективу різкого зменшення доходів від продажу газу. За ситуації, коли економіка орієнтована переважно на продаж газу та нафти, а соціальні очікування від бюджету є досить широкими, це може підірвати основи існуючої системи влади. Отже, немає нічого дивного в тому, що Путін розпочав змагання з часом за лідерство. Перед тим, як розпочнеться експлуатація величезних запасів сланцевого газу, з’являться термінали зрідженого природного газу й американці стануть продавати свій дешевий газ, Кремль намагається всіма можливими засобами підпорядкувати собі пострадянську Східну Європу, передусім Україну. Звідси й пропозиція так званої ямальської перемички з Польщі до Словаччини. З однієї сторони, вона дозволить виконати зобов’язання по відношенню до південних партнерів без участі в «Південному потоці», з іншої – дасть можливість реально тиснути на Київ. Завдяки об’єднанню потужностей «Північного потоку», Ямалу і можливого сухопутного шляху через Польщу можна було б диверсифікувати експортований до цього час Україною газ, закривши таким чином поставки через неї без негативних наслідків у стосунках з Заходом. Коротше кажучи, йдеться про новий спосіб втілення існуючої вже в дев’яностих роках концепції обходу України в експорті російського газу на Захід. Опозиція, декларуючи побоювання про додаткове збільшення залежності Польщі, невротично реагує на початок переговорів з Росією. Тільки реальність сьогодні інша, ніж 8-10 років тому. Україна вже сьогодні має можливість імпортувати дешевший газ (щоправда – також російський) з німецьких фірм через Польщу. В березні нинішнього року, завдяки цьому, вона не отримала жодного кубометра газу від Газпрому. Не зробить цього й в квітні. Польща також, нарощуючи свій потенціал (порт зрідженого газу в Свіноуйсьці та сланці) й користуючись регулюваннями Євросоюзу, швидкими темпами зменшує свою залежність від Росії. Більше того – можливо, що завдяки перемичці (це залежить від результатів переговорів) Польща, як сьогодні Німеччина, отримала б можливість експортувати дешевший російський газ в Україну?

Władimir Putin i Wiktor Janukowycz. Źródło: kremlin.ru

Володимир Путін і Віктор Янукович. Джерело: kremlin.ru

Якщо ми зменшуємо можливість російського шантажу, якщо сама Україна показує, що може обмежити імпорт газу з Росії, то звідки ці протести, звідки ці крики? Невже опозиція не помічає змін, які відбулися в останніх роках? Невже опозиція не розуміє нової логіки, яка керуватиме газовою політикою після приходу до Європи американців і нас зі сланцевим газом? Навіщо постійно відводити росіянам роль пожежника? А, може, тут йдеться про традиційну мобілізацію електорату, який можна залякувати Путіним, чия влада реально слабшає? Може, замість того, щоб ображатися на самому початку, варто визначитися з нашими інтересами щодо нового проекту і сказати росіянам: ми розмірковуємо? Чому ми повинні заздалегідь відмовлятися від прибутків, які б могли зацікавити будь-яку державу?

Можливо, такий привід існує. Він міг би принести нам ще більшу вигоду, ніж сам транзит російського газу на південь. Таким приводом могла б бути реальна, а не декларативна інтеграція України з Європейським Союзом. Я виступаю за неї послідовно вже упродовж багатьох років. Я перебуваю також під великим враженням від молодого покоління мислячих, освічених і відважних людей, які саме й формують українське громадянське суспільство. Однак сьогодні вони є заложниками політичної гри уряду, який безсоромно, застосовуючи вибіркове право, обмежує громадянські свободи і не виконує своїх власних декларацій щодо послідовного зближення з Заходом. Добре помітно, що влада в Києві веде ризиковану гру. Не тільки ризиковану, але й подвійну, що виявляється в двох різних запевненнях – з однієї сторони, адресованих Брюсселю, а з іншої – Москві. Не можна погоджуватися на подальше лавірування. Українській владі були надані шанси. Можливість підписання Договору про асоціацію не була остаточно відкинута, бо, хоча ув’язнення Юлії Тимошенко дуже її віддалило, тему не закрито назавжди. Якщо президент Янукович прийняв тверде рішення про інтеграцію з ЄС, сильніша позиція в газових питаннях може йому знадобитися. Потенційна модернізація за участю Євросоюзу газового сектору, зокрема, транзитного, дасть українській економіці, яка перебуває в кризовому стані,  додаткові стимули для розвитку. Вже сьогодні Київ демонструє Кремлю альтернативу, закуповуючи газ в Німеччині. Якщо ж відсутність коштів на «Південний потік» і польська відмова в справі так званої перемички змусять Росію вести переговори з Україною, це може призвести до зниження ціни на газ для українців. Тоді ми матимемо право сподіватися певної компенсації втрат, які були спричинені нашою відмовою від участі в проекті. Однак ми отримали б передусім стратегічну вигоду. Перенесення європейських стандартів на Схід розширило б зону безпеки та передбачуваності. Воно могло б зменшити соціальну напругу на нашому кордоні, зміцнити шанси вигідних економічних стосунків та реально послабити вплив наступальної російської політики на Центральну Європу.

[blackbirdpie url=”https://twitter.com/ZalewskiPawel/status/321598464041566208″]

Реальне прагнення інтеграції з ЄС, що є обов’язковим для відмови Варшави від так званої перемички, повинно бути підтверджене не тільки підписанням Договору про асоціацію, але й відмовою від використання права для політичної боротьби, а також звільненням Юлії Тимошенко. Президент Янукович, помилувавши Юрія Луценко, продемонстрував, що він є серйозним партнером у переговорах з президентом Коморовським та іншими європейськими лідерами. Якщо він дійсно мислить про припинення політики кружляння між Заходом та Росією, то повинен відважитися на наступні кроки. Тоді ми зможемо відмовитися від ключового газового проекту, якщо йдеться про стосунки з росіянами. В протилежному випадку, якщо Україна вирішить залишитися сам на сам з Кремлем, у цьому немає сенсу. Адже на такі поступки йдуть за умови взаємності виключно у виняткових випадках.

Переклад: ЛС

Facebook Comments

Paweł Zalewski (1964) poseł do Parlamentu Europejskiego, wiceprzewodniczący Komisji Handlu Międzynarodowego PE, absolwent historii na Uniwersytecie Warszawskim, działacz NZS, w latach 1989-91 doradca Ministra Edukacji Narodowej, związany ze środowiskami konserwatystów, poseł na Sejm I, V i VI kadencji, przewodniczący Komisji Spraw Zagranicznych Sejmu RP, zaangażowany na rzecz zbliżenia Ukrainy do UE. W 2011 r. zajął 5. miejsce w prestiżowym rankingu TOP 10 lobbystów Ukrainy na świecie, sporządzonym przez kijowski Instytut Polityki Światowej, w oparciu o opinie 50-ciu niezależnych ekspertów międzynarodowych i ukraińskich. Od 24 stycznia 2013 r. współprzewodniczący Polsko-Ukraińskiego Forum Partnerstwa.

Load all