Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK

Білоруські динозаври

9 квітня 2013 року в Брюсселі вибухнув скандал. «Мілінкевич закликає Євросоюз відмовитися від санкцій проти Лукашенка» – такими заголовками зарясніли популярні білоруські видання. Так у чому ж справа? Як розцінювати цей вчинок Мілінкевича під час конференції? Як ставитись до декларації трьох опозиційних політиків? Як розуміти згоду на статус поміркованих репресій, обмеження прав і свобод?

Alekandr Milinkewicz, autor: European Parliament, źródło: Flickr

Олександр Мілінкевич, автор: European Parliament, джерело: Flickr

Мілінкевич та його колеги по політиці не мають великого вибору. Йдеться не про демократію і не про політв’язнів, і навіть не про владу. Йдеться про існування політичної опозиції, як такої. Адже якщо Лукашенко відмовиться від від ширми демократії (вибори, деякі акції, існування партій) і сильніше закрутить гайки, то існування політиків та їхніх політичних структур просто нічим буде пояснити. Потреба в них повністю відпаде. Це відкриє дорогу більш революційним силам. Суть полягає в тому, що ці політики борються за своє виживання як вимираючого виду. Рятуються, мов динозаври від наближення льодовика.

Настає демократичне потепління – з’являється опозиція. Повів холодного тоталітаризму змітає опозицію. Це не я вигадав, це закон світової історії. Тут кожен має сам собі відповісти на питання: а чи потрібна нам, взагалі, така опозиція, як нині? Чи ми прагнемо чогось іншого, більш рішучого? Вибір Європи зрозумілий, в «заграваннях» з режимом Лукашенка є раціональне зерно: не дати Лукашенку ще більше віддалитися від ЄС в бік Москви і не дозволити занадто швидко наблизитися до антидемократичної химери, яка кидає тінь на демократичні підвалини Європи. Тому більш рішучі білоруські сили не можуть покладатися лише на Європу. Об’єднана Європа перебуває в ситуації, коли збереження статус-кво або мінімальне пом’якшення репресій є вершиною мрій.

У такій ситуації всі союзники демократії, які прагнуть досягти результату в боротьбі з режимом Лукашенка, повинні прийняти ряд важливих установок:
1) прогресивні політичні сили не можуть спиратися лише на європейську риторику, вони повинні у рівній мірі використовувати також проросійську риторику;
2) посилення репресій – це не завжди «зло», а радше перехід до нового етапу боротьби за Білорусь, коли посилення репресій є переконливим свідченням того, що падіння режиму Лукашенка вже не за горами;
3) без консолідації за ідеологічною лінією (до чого закликають західні політики і фонди) об’єднання на благо Білорусі неможливе. Така боротьба може призвести до падіння режиму Лукашенка, але не до припинення утисків з боку нової влади. Подібний підхід здатний спричинити «хаос» та скуповування білоруських активів західними або російськими олігархами і транскордонними компаніями.

 

До цього можна додати ще чимало важливих положень, але на початку для формування нових умов боротьби достатньо й цих трьох пунктів.

А до таких нових умов боротьби за Білорусь не будуть готові ні Європа, ні Лукашенко, ні Росія.

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments
Load all