Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Onnik Krikorian

Соціальні медіа допомагають вірменам та азербайджанцям в пошуках спільної мови

Соціальні медіа – це на сьогодні чи не єдиний простір, де можуть вільно спілкуватися молоді люди з Вірменії та Азербайджану. Однак і такі контакти не позбавлені ризику. Хоча з травня 1994 року, коли було підписано перемир’я у вірмено-азербайджанському конфлікті з приводу Нагірного Карабаху, минуло вже 19 років, експерти й надалі з занепокоєнням спостерігають за ситуацією в прикордонній смузі – на так званій лінії контакту. Кількість жертв війни, що точилася в цьому регіоні на початку 90-х років минулого століття, досягла 20 000, а кількість людей, які в результаті цих подій змушені були залишити свої домівки, сягає мільйона.

Facebook Beachfront, autor: mkhmarketing, źródło: Flickr

Facebook Beachfront, автор: mkhmarketing, джерело: Flickr

Для них сутички та снайперські дії на пограниччі – це звична річ: за даними The Economist вже після оголошення перемир’я кількість жертв досягла тут 3 000. Показовим є те, що виростають нові покоління, які зовсім не пам’ятають часів, коли вірмени та азербайджанці мирно жили поруч.

Загроза вибуху нової війни та поки що невдалі спроби досягти порозуміння за допомогою  ОБСЄ призвели до того, що саме військова риторика стала в значній мірі визначати внутрішньополітичний дискурс Вірменії та Азербайджану. Особливо помітним було це в період цьогорічних президентських виборів в обох країнах. Медіа і тут відігравали свою роль – в доповіді Caucasus Research Resource Centers (CRRC) наголошується, що «Без точної та об’єктивної інформації (…), позбавленої негативної риторики та стереотипів, вірмени та азербайджанці й надалі будуть вбачати один в одному ворогів, не здатних знаходити спільну мову».

На цю проблему вказують і статистичні дані, нагромаджені CRRC: під час дослідження, проведеного в 2009 році, 70% респондентів з Вірменії висловилися проти дружби з азербайджанцями, а 95% азербайджанців – проти дружби з вірменами. Елізабет Метраукс з Міністерства закордонних справ США, яка є директором програми за зближення азербайджанської та вірменської молоді, в 2009 році поділилася зі мною своїм спостереженням: – Підґрунтям мого  попереднього досвіду є робота з євреями та палестинцями. (…) Бували такі моменти, коли атмосфера ставала просто вибуховою, а також такі, коли я робила висновок, що недооцінюю інтенсивності конфлікту.

Вищезгадана програма, яка здійснювалася в рамках проекту «Гармонія», була однією з перших, що поєднувала онлайнові технології (щоправда, лише у формі блогів) з безпосередніми зустрічами. Не бажаючи, щоб їхнє спілкування з представниками протилежної сторони конфлікту було помічене, молоді люди з Вірменії та Азербайджану після повернення додому відмовились від контактів через Фейсбук. Нічого дивного, зважаючи на інтенсивність інформаційної війни в Інтернеті та моніторинг, який ведуть служби безпеки за діяльністю у всесвітній павутині. Адже в тому ж році азербайджанські опозиціонери Аднан Гаджизаде та Емін Міллі були арештовані лише за те, що критикували в Інтернеті свій уряд.

– КГБ хоче, аби ми ставали користувачами Фейсбука передусім тому, що це прекрасна можливість спостерігати за нами на відстані, – сказав в інтерв’ю радіо «Свобода» в 2011 році Євген Морозов, автор «The Net Delusion: The Dark Side of Internet Freedom» («Обман в мережі: темна сторона інтернет-свободи»). Він навів аргументи, які свідчать, що Інтернет є вкрай зручним інструментом масового стеження для урядів, а для націоналістів – засобом ведення екстремістської пропаганди. «Вони не мусять тебе (…) допитувати, ти й так розкриваєш чимало. Це дозволяє їм ідентифікувати певні суспільні залежності та зв’язки між активістами».

Хоча для декого користування соціальними мережами для подолання поділів є неприйнятним, інші готові робити це без вагань, незважаючи на те, що з цим пов’язаний неминучий ризик.

І, справді, 1 березня 2011 року азербайджанський портал Qaynar.Info опублікував прізвища відомих в країні активістів і журналістів, які мають вірменських «знайомих» на Фейсбуці, прагнучи тим самим дискредитувати їх, а також розгорнути кампанію, покликану попередити громадян про ту небезпеку, яку криють в собі соціальні мережі. – Цілком імовірно, що в соціальних мережах діють таємні агенти, які намагаються схилити людей до співпраці, – сказав журналістам один з парламентарів, натякаючи на те, що варто переглянути законодавство, аби звести нанівець цю небезпеку. – Я не виключаю того, що розвідки різних держав також намагаються схиляти громадян Азербайджану до таємної співпраці через соціальні мережі. Незважаючи на це, сотні вірмен та азербайджанців продовжують спілкуватися в мережі, користуючись Фейсбуком або, в меншій мірі,Твіттером.

Натомість на думку Етана Цукермана, співзасновника «Global Voices» і директора «MIT Center for Civic Media», медіа-контакти можуть призвести до того, що він називає «уявним космополітизмом». Про це розмірковує також американська журналістка вірменського походження Ліана Агаджанян в «Osservatorio»: – Оскільки соціальні медіа дозволяють нам контактувати з іншими людьми, які належать до сфер та ідеологій, що покриваються з нашими, то ми знаємо, що люди, яких ми зафрендили, цікавляться нами так само, як і ми ними (…). А поза мережею доводиться здогадуватися, чи та людина, з якою ти познайомився, часом не відчуває до тебе неприязні.

Агаджанян також додає, що соціальні медіа відіграють важливу роль, створюючи підґрунтя для мирної співпраці. Її підтримує Олена Осіпова, громадянка Вірменії, яка в даний момент студіює закордоном. – Соціальні медіа можуть бути чудовим інструментом на початкових етапах розв’язання конфлікту  (…) Вони допомагають налагоджувати і підтримувати спілкування між людьми, не вимагаючи особистих контактів. Відстань сприяє також послабленню потенційної неприязні та схиляє до нейтральної розмови. Не менш важливим є той факт, що завдяки таким медіа образ безтілесного та злого до цього моменту ворога, який був заздалегідь сконструйований та імплантований в нашу свідомість, може набрати людської подоби.

Осіпова зазначає, що соціальні медіа приховують у собі ще одну небезпеку, яка не в останню чергу пов’язана з націоналістами з обох сторін, здатними зірвати процес спілкування або залякати тих, хто прагне досягти порозуміння понад кордонами. Інші, наприклад, Нігяр Гаджизаде, азербайджанка, яка нині проживає в Туреччині, також виявляють обережність: – Я підтримую і ціную мир та зусилля, спрямовані на розв’язання конфлікту,  що генеруються або поширюються через соціальні медіа. Однак я не є оптимісткою, якщо йдеться про загальний вплив на ситуацію, оскільки знаю, що на протилежну мету спрямовані  великі та сильні ініціативи, які підтримуються урядовими структурами, лобістськими групами та іншими медіа.

– Якщо ми поглянемо на роль громадської дипломатії та спілкування в розв’язанні конфліктів, то не зможемо й надалі ігнорувати сферу онлайн, – стверджує в розмові з «Osservatorio» Сара Крозьє з Бюро інформації ОБСЄ. – Коли все чисельніша група людей має шанси бути почутою в мережі, а  інформація – і правдива, і та, що призводить до помилок, швидко поширюється, дуже важливо, щоб ті, хто бажає запобігати конфліктам, розв’язувати їх та справлятися з ситуацією  після погашення конфлікту, могли вийти за рамки таких популярних термінів, як «е-демократія» чи «твіттер-революція» та зрозуміли, яким насправді є потенціал інтернет-комунікацій в цій сфері.

Гаджизаде, говорячи про відсутність інших можливостей для спілкування азербайджанців та вірмен з подібним світоглядом, завершує свою думку, все ж таки, на оптимістичній ноті: Більше на двох друзів – це завжди краще, ніж поява двох додаткових ворогів.

Оригінал статті опублікований на порталі Osservatorio Balcani e Caucaso

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments

A journalist, photographer and new media consultant. In total, he has over 20 years experience in the national and international media, including The Bristol Evening Post, The Independent, and The Economist. For five years, from 2007-2012, he was the Caucasus Regional Editor for Global Voices. Website www.onnik-krikorian.com

Load all