Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Siarhei Astrautsou

Трасянка* над Німаном

Театр – це своєрідна естетика, почуття смаку. Всьому має бути своє місце. (…) Три акторки в кедах, з хустками на головах, з гітарою та акордеоном в руках  звеселяють публіку частівками на трасянці. Але частівки сприймаються тут, як сало вприкуску з шампанським. (…) Примітивні ноти можуть бути доречними на сцені колгоспного клубу, але не в колишньому королівському театрі, де нині виступають актори театру ляльок.

Teatr Lalek w Grodnie, autor: Siarhei Astrautsou

Театр ляльок у Гродно, автор: Сяргей Астравєц                                   

«Ляльки над Німаном» – досить інтригуюча назва, але що вона може означати? Ляльок, які немов чайки, пролітають над берегом ріки, прямо над королівським замком і Коложською церквою, виглядаючи, наче своєрідний повітряний патруль? Як би там не було, але саме таку назву отримав фестиваль, що відбувся недавно в Гродно.

Це чомусь стало звичним: господарі не показують своїх спектаклів, нехай виступають гості! Прибули трупи з Білорусі та з сусідніх держав: Польщі, Литви, Росії і України. Участь місцевих акторів у фестивалі обмежилася виступами «гродненських бабунь». Три акторки в кедах, з хустками на головах, з гітарою та акордеоном в руках звеселяли публіку частівками на трасянці.

Мені вдалося потрапити на чудовий спектакль брестських акторів під назвою «Місяць Сальєрі» («Поўня Сальеры»), що отримав гран-прі фестивалю. На жаль, позитивні враження дещо зіпсували «бабуні», які виспівували пеани «героям Брестської фортеці» і панчохам. Трохи прикро, бо це як за попередньої системи – вибрався до кіно на популярний зарубіжний фільм, однак спочатку все одно мусиш переглянути чорно-білу кінохроніку про трудові подвиги п’ятирічки.

Але ж це лише задля того, щоб посміятися! – скажуть люди. І, справді, половина глядацького залу заливалася реготом! Однак театр – це своєрідна естетика, почуття смаку. Всьому має бути своє місце. Примітивні ноти можуть бути доречними на сцені колгоспного клубу, але не в колишньому королівському театрі, де нині виступають актори театру ляльок. «Місяць Сальєрі» виглядав на театральних підмостках чудово. Однак частівки сприймалися тут, як сало вприкуску з шампанським.

Пісні «від бабунь» надавали фестивалю провінційності. Можливо, це було несвідомо, але організатори бажали догодити російськомовним глядачам. Адже «бабуні» – це чоловічий дует в кедах та хусточках з російської розважальної телепрограми. Досить їм вже виспівувати, давно вже набридло їхнє безперервне перебування на сцені та позбавлені смаку жарти. Усвідомлюючи це чи ні, «гродненські бабуні» виглядали так, ніби вони прибули з далекої російської глибинки, а не живуть в королівському місті з театральними традиціями, коріння яких сягає принаймні сімнадцятого сторіччя.

Тріо «бабульок» дисонує зі змістом спектаклю. Вони нагадали мені епізод з того часу, коли в Гродно викликала ажіотаж Вірка Сердючка. На весілля тоді обов’язково запрошували переодягненого під українську зірку актора, який мав виголосити тост за молодих. Він мусив бути вбраний під молодицю з величезними цицьками, нафарбованими губами і червоними щоками. Я й досі не можу забути, як у палаці колишнього віце-губернатора розважалися весільні гості, а дебела «Сердючка» смалила на ґанку цигарку, розповідаючи бородаті анекдоти.

Повертаючись до «гродненських бабусь», ставлю собі питання, чи можна до такої міри не відчувати історичного духу міста та його сценічних традицій? Один з працівників театру розповів мені, що «гродненських бабунь» вигадали на одному з театральних майстер-класів. Тоді хтось жартома зауважив, що їх чекає ангажемент у ляльковому театрі. Художньому керівнику Олегу Жюгжді виступ справді сподобався і «бабуні» отримали тут «постійну прописку». Театр ніби й може нагадувати балаган, однак частівкам все ж таки далеко до цього місця й вони давно вже приїлися, – вважає мій співрозмовник.

Тяжко працюючи, Олег Жюгжда отримав можливість ставити спектаклі за кордоном. Він часто відвідує гарні європейські міста, до яких Гродно, можливо, ще далеко. На жаль, виступи «гродненських бабунь», які стали візиткою театру, наближають Гродно не до старовинних європейських міст, а до глухої провінції.

*Трасянкасуміш білоруської мови з російською, відповідник українського суржику (прим. перекладача)

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments

Mieszka w Grodnie. Z wykształcenia dziennikarz. Redagował tygodnik “Pagonia”, pracował w gazecie “Svaboda”. Obecnie współpracuje z Radio Svaboda, prowadzi swój blog na stronie www.svaboda.org, do ostatniego czasu pod tytułem “Dziennik pisarza”. Pisze na wspólne tematy polsko-białoruskie. Ukończył Szkołę Pogranicza w Sejnach.

Load all