Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Paul Pryce

Україна прямує на Захід?

Новина про те, що Україна налагодила співробітництво з Євразійською економічною комісією, спричинила паніку в засобах масової інформації. Статус України як спостерігача в Євразійському Союзі, який саме створюється, здатний призвести до повного її членства, але чи насправді це може статися? Детальний аналіз, побудований на фактах, свідчить про протилежне.

Viktor Yanukovych meets with NATO Secretary General Anders Fogh Rasmussen. Source: president.gov.ua

Віктор Янукович на зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Андерсом Фогом Расмуссеном, джерело: president.gov.ua

Занепокоєння, викликане повідомленням про те, що Україна стала спостерігачем у Євразійській економічній комісії, частково пов’язане з видимим зовнішньополітичним курсом держави. В останні роки було помітно, що Україна досягає більше успіхів в інтеграційних процесах зі східними, ніж з західними сусідами. Вона відмовилась від участі в Плані дій щодо членства в НАТО, метою якого є полегшення вступу до Альянсу. Угода про асоціацію з Євросоюзом й надалі здається недосяжною. А водночас Україна стрімкими кроками наближається до інтеграції з інституціями, створеними під егідою Росії.

Хоча в даний момент питання про приєднання України до НАТО насправді не стоїть, але не можна сказати, що країна повністю вилучена з діяльності Альянсу. З 2007 року корвети і фрегати українських військово-морських сил беруть участь в операції Active Endeavour («Активні зусилля»), розпочатій у відповідь на терористичні атаки 11 вересня 2001 року з метою патрулювання акваторії Середземного моря. Під кінець 2013 р. Україна планує також взяти участь в операції Ocean Shield  («Океанський щит»), яка стане реакцією НАТО на піратські напади в Аденській затоці.

Крім участі в натівських операціях, Україна також тісно співпрацює з державами – членами НАТО в рамках міжнародної миротворчої діяльності. Особливої уваги заслуговує залучення українських військових до KFOR – міжнародних сил НАТО, що діють на території Косова з метою підтримання миру. З 2000 року польсько-український батальйон миротворчих сил відіграє важливу роль в захисті зовнішніх кордонів Косова. Там служить близько 500 солдатів польських сухопутних військ і майже 200 українських бійців. А починаючи з 2002 р., Україна надсилає також своїх військових до менш чисельного багатонаціонального батальйону в KFOR, куди, крім українців, входять бійці з Бельгії,Люксембургу та Румунії.

І, здається, найважливіше…

І, здається, найважливіше: до кінця 2013 року планується укласти угоду про створення литовсько-польсько-української бригади чисельністю 4500 солдатів, покликаної надавати невідкладну допомогу в миротворчих операціях ООН у будь-якому куточку світу. Вже намічено провести спільні військові навчання, зокрема, наприкінці нинішнього року – Exercise Maple Arch 2013, в яких візьмуть участь сухопутні війська Литви, Польщі та України під керівництвом канадських військових експертів.

Logo Maple Arch, źródło Facebook

Логотип Maple Arch, джерело: Facebook

Такі проекти, як ця багатонаціональна бригада, можуть служити моделлю для майбутньої співпраці з Україною. Ситуація постійного перетягування канату призведе лише до подальшого відчуження різних прошарків українського суспільства. А от деякі вже існуючі форми регіональної взаємодії Польщі, Литви та України можуть стати кроком уперед. Таке співробітництво дозволило б уникнути конкуренції між НАТО та російською Організацією договору про колективну безпеку (ОДКБ), а водночас стало б корисним доповненням до архітектури європейської безпеки, придатним у таких натівських операціях, як KFOR та Ocean Shield.

Коротше кажучи, Україна перебуває нині в орбіті впливу Росії не до такої міри, як змальовують це деякі мас медіа. Навпаки – українська влада нарощує політику балансування, спрямовану на отримання користі як від східних, так і від західних інтеграційних проектів. Доклавши трохи зусиль і фантазії, євроатлантичні лідери могли б запропонувати Україні серединний шлях: нехай би держава утримувала свій позаблоковий статус, а водночас не порушувала основних прав людини та співробітничала з своїми європейськими сусідами. Литовсько-польсько-українську бригаду необхідно розглядати, як відправну точку, а не як перебування в глухому куті.

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments

Paul Pryce has lived, worked, and studied in Estonia for three years. Currently, he serves as a researcher with a number of think tanks, including the European Geopolitical Forum, the Latvian Institute of International Affairs, and the Atlantic Council of Canada.

Load all