Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Svitlana Ilchenko

Книжкова полиця мандрівника на Схід: Ришард Капусцінський, Петр Вайль, Яцек Гуго-Бадер

Порада мандрівникові – перш ніж вирушати на Схід, почитайте щось ґрунтовніше за Вікіпедію. Не обов’язково заглиблюватися в нотатки Марко Поло, але обмежуватись туристичним путівником – безвідповідально. Тим паче, хороших путівників Сибіром, Центральною Азією чи Забайкаллям не так вже й багато.  На моїй книжковій полиці знайшлися три дуже корисні в цьому випадку книги. Це класика польського репортажу, «Імперія» Ришарда Капусцінського, «Біла гарячка» відчайдушного журналіста Яцека Гуго-Бадера і «Карта Родины» есеїста Петра Вайля.

Обкладинки книжок: Яцек Гуго-Бадер "Біла гарячка", Ришард Капусцінський "Імперія", Петр Вайль "Карта Родины". Автор: Світлана Ільченко.

Обкладинки книжок: Яцек Гуго-Бадер “Біла гарячка”, Ришард Капусцінський “Імперія”, Петр Вайль “Карта Родины”. Автор: Світлана Ільченко.

До речі, автори цих репортажів також мали свою «книгу в дорогу». Наприклад, для Гуго-Бадера це був  «Репортаж з ХХІ ст.» журналістів «Комсомольской правды» Міхаіла Васільєва та Сєрґєя Ґущєва, написаний 1957 року.

Усі три книги найліпше читаються з мапою Євразії. Есеї та репортажі охоплюють територію від Білорусі до Сахаліну, від Соловків до Каракумів. Інакше кажучи – територію Імперії, згідно з Ришардом Капусцінським. Феномен існування Імперії та її розпад, світ, що утворився на руїнах, – це теми репортажів. Як напівіронічно казав Гуго-Бадер в інтерв’ю порталу zaxid.net, «для журналіста не може бути кращого матеріалу, ніж занепад держави».

Ришард Капусцінській. Імперія / переклад з польської Дзвінки Матіяш. – Київ: Темпора, 2012. – 497 с.

Ришард Капусцінський, автор: Mariusz Kubik, джерело: commons.wikimedia.org

Ришард Капусцінський, автор: Mariusz Kubik, джерело: commons.wikimedia.org

«Імперія» Капусцінського охоплює кілька епох. Спершу три репортажі 1939 – 1967 рр.: дуже особиста оповідь про рідне місто Капусцінського Пінськ у 1939-му році, Транссибірська магістраль, побачена у 1958-му, та враження з Півдня Радянського Союзу, датовані 1967-м роком. Після великої перерви у 22 роки (протягом 1989 – 1991 рр.) репортер знову потрапляє до СРСР, аби стати свідком розпаду Імперії у Бресті, Ташкенті, Києві та Магадані. На завершення книги – трішки роздумів з 1992 – 1993 рр.

Багаторічний досвід роботи репортером в Латинській Америці, Африці та на просторах колишнього СРСР гарантує: текст, який ви читаєте, написаний професіоналом і перевірений часом. З іншого боку, поверховості не уникнути: таке враження складається під час читання репортажів з Узбекістану чи України. Тут автор сходив на екскурсію на коньячний завод, там посидів у чайхані, десь прогулявся вулицями міста – і маємо репортаж. Капусцінській не жив тижнями з безпритульними в Москві, як Гуго-Бадер, і не демонструє величезний культурний багаж, як Вайль. Проте, це професійний репортерський погляд, в якого можна вчитися і в якого вчаться.

Петр Вайль. Карта Родины. – Москва: Колибри, 2011. – 445 с. 

Петр Вайль, відомий як автор книги «Геній місця», подорожував «імперським периметром» з перервами протягом семи років, від 1995 по 2002. У книзі «Карта Родины» пише про «вічне і особисте», переплітаючи в тексті миттєві враження мандрівника із енциклопедичними знаннями, спокійною мудрістю та тонким гумором. «Родину по-прежнему можно любить и трудно уважать», – звучить як вирок чи висновок. Це спроби зрозуміти величезну країну та характер її мешканців. Пов’язування географії та ментальності – Вайль не перший медитує на цю тему. «Горный Алтай равен Португалии. Или Венгрии, кому больше нравится. Или трем Бельгиям. Все большое, широкое, объемное. Пустое. Безлюдное».

Петр Вайль, автор: Cea, джерело: flickr.com

Петр Вайль, автор: Cea, джерело: flickr.com

Подорож Петра Вайля «імперським периметром» – не лише відсторонені нотатки спостерігача. Вайль, народжений у столиці Латвії в родині молокан (особлива духовна група християн, водночас російська етнографічна група) мандрує в пошуках родинних коренів та розуміння.    Від Москви пересувається на Схід, і там його шлях розгалужується: на три есеї ми потрапляємо на Соловки, на чотири – на Камчатку. В Чечню на тридцять сторінок і на п’ятдесят – в Центральну Азію.

Дивлячись з відстані на утопію – Радянський Союз – Вайль хоче зрозуміти  і пояснити асфальтовий степ міста Комсомольськ на Амурі, ментальність мешканців Владивостока, популярність анекдотів про Сталіна, явище пострадянського кінематографу на євразійському просторі. «Вот Форель – да нет, не та, совпадение. Как другое, еще более дивное – французское имя Амура, на берегу которого мысль о любви не возникает». Світ абсурдний, і все, що ми можемо з ним зробити – описати в найточніших деталях.

Яцек Гуго-Бадер. Біла гарячка / переклад з польської Остапа Сливинського. – Київ: Темпора, 2012 рік. – 379 с. 

Яцек Гуго-Бадер, автор: Adam Kliczek, джерело: commons.wikimedia.org

Яцек Гуго-Бадер, автор: Adam Kliczek, джерело: commons.wikimedia.org

 

Яцек Гуго-Бадер здійснює екстремальну подорож зимовим Сибіром на уазику (УАЗ-469) протягом 2008 року. Але до книги «Біла гарячка», виданої у Польщі 2009 року, увійшли також репортажі з України, Молдови, Придністров’я, записані протягом 2005 – 2009 рр.

Скажу відверто: Гуго-Бадер вражає відважністю. Розпочинає з простих правил виживання взимку вночі в глибині Сибіру. «За Читою дорога закінчується, а я затявся, що поїду взимку. Мені страшенно хотілося відчути на смак сибірську зиму». Отже, він вирушає з Москви у листопаді, прямуючи через Казань, Уфу, Челябінськ, Омськ, Новосибірськ, Красноярськ. Звідти – на південь до Хакасії і Туви. І за кілька днів до Різдва повертається в Іркутськ, сідає на літак і летить додому у Варшаву на Різдво. За місяць Гуго-Бадер знов у Сибіру: намірився в лютому проїхати берегом Байкалу через Улан-Уде, Читу, Хабаровськ до Владивостока. Ви уявляєте хоча б приблизно, де ці міста? Для мене географія Росії – неосяжна, тому я прокладаю маршрут на Google Maps (див.нижче).

І якби це був просто маршрут – не було би про що говорити. Але на маршруті – люди. Московські бомжі, Міс ВІЛ з Казані, тувинська шаманка. Історії без прикрас, розказані жорстко і водночас людяно. Найстрашніші – про алкоголізм. Корінні сибірські народи страшенно потерпають від цієї хвороби – мають до неї генетичну схильність. Удегейці, евенки, евени, ульчі, нанайці та інші просто вимирають через алкоголь. «Що далі на північ, то більше самогубств серед корінного населення». А також вбивства, нещасні випадки – з репортажів Гуго-Бадера постає моторошна картина існування корінних народів Півночі.

У другій частині книги репортажі штовхають читача від абсурду до трагедії. Яцек Гуго-Бадер розмовляє з ялтинською пенсіонеркою Аллою олександрівною – і переказує дива, завдяки яким вона живе. Стукає у двері вдів шахтарів, жертв вибуху на шахті Засядька. П’є коняки у Придністров’ї. Розпитує Юру, котрий продав нирку за фольксваген. «Кожен ковток молдавського каберне совіньйон або піно-нуар доброго урожаю – це така насолода, мовби сам Владімір Лєнін походжає твоїм піднебінням, а люди тут шматками продають свої тіла, збувають дітей і жінок». Розмовляє із вченим-фізиком  Клєйном, засудженим в часи Брєжнєва за “сексуальною статтею”. Аби завершити на світлому:

– А що було найважливішим за ці п’ятдесят років? – питаю я лауреата Нобелівської премії в галузі фізики. – Найбільш несподіване, незвичне?

– Вона, – вказує очима на дружину. – Кохання.


Переглянути Маршрут автомобілем до Russia, Primorsky Krai, Vladivostok на карті більшого розміру

Facebook Comments

MA student in Culturology (History and Theory of Culture). Has changed several universities and cities. Currently lives in Kyiv. Fascinated by cities and people in cities. Tries to write about that sometimes on Eastbook and personal travel blog. Speaks Ukrainian, Russian, English and Polish.

Load all