Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Mika Artyan

Вірменія: коли «перемога» громадян стає доброю новиною для влади

Свій перший коментар про акцію протесту проти підвищення транспортних тарифів у Єревані я залишив на Twitter 20-го липня: «Подорожчання транспорту в #Єревані – Цікаво, чи не вірменський уряд спровокував цей праведний гнів народу, щоб відволікти його від внутрішніх конфліктів».

Edgar Allan Poe #streetart #yerevan, author: Stefan Leijon, source: Flickr

Едгар Аллан По, #стрітарт# Єреван, Автор: Stefan Leijon, Джерело: Flickr

У подальшому я не публікував великої кількості коментарів. Так, я бачив щирий запал громадських активістів і не тільки активістів, а й звичайних людей, які об’єдналися задля спільної мети. В цьому громадянському пориві проти підвищення тарифів мене найбільше втішило те, що люди виступали за безкоштовний проїзд для нужденних.

Та коли ви раптом помічаєте, що більшість провладних ЗМІ, «зірки», різноманітні діячі і т.д. підтримують акцію протесту, то починаєте розуміти, що це така собі, відносно безпечна, провокація. Незвичайна підтримка і заохочення з боку провладних сил не могли не насторожити. Здається, все робилося відповідно до планів якихось високопосадовців. Це нагадує внутрішні розборки, пов’язані з розподілом влади і впливів між адміністрацією президента, прем’єром, урядом, мером Єревана Тароном [Марганяном], міністром «Чорним» Гаго та олігархами або так званими власниками цих транспортних ліній…

Коли я почув, що прем’єр-міністр Вірменії підтримав громадянські протести проти підвищення транспортних тарифів, а потім «призупинив» зростання тарифів, я не міг не повернутися до своїх недавніх твітів.

Мені б не хотілося поранити почуття активістів та звичайних людей, які щиро боролися проти необґрунтованого й невиправданого підвищення транспортних тарифів. Після всіх невдач, пов’язаних з вирішенням великих реальних проблем, що вилилися в неспроможність змінити правлячий режим за допомогою виборів, ці маленькі перемоги вселяють надію і мотивують людей. І це насправді добре.

Та, на жаль, коли йдеться про політично вмотивовані арешти, заангажовані суди, корупцію, захист прав і свобод, про подібні результати немає й мови. Якби ж то цей запал та єдність спрямувати на коріння проблем…

Треба визнати, що ця «перемога» стала перемогою над наслідком, а не над його причиною… Саме цього й прагнула влада: аби народ зосередився на вторинних проблемах та відволікся від їхніх причин. Отже, в результаті влада свого досягла.

Коментарі:

Ani @GoldenTent пише…

Взагалі-то, все складно. Це справді схоже на внутрішню боротьбу, яка ведеться у владному середовищі. До того ж, ви згадали про тих, хто виступив «за народ»: греки, асирійці та єзиди – етнічні меншини – також підтримали протести, а це, на мою думку, було чітким сигналом,що підвищення тарифів не буде або воно буде призупинено, як це й сталося, адже ці групи ніколи не виходять на вулиці просто задля розваги . Ще одним підозрілим моментом був час оголошення про підвищення тарифів, коли обидва – і Серж Саргсян, і Овік Абрамян перебували у відпустках. У результаті вся відповідальність і роздратування з боку розчарованих власників транспортних ліній обернулися проти мера та прем’єр-міністра. Крім того, ті ж власники, мер Тарон і деякі жалюгідні представники Республіканської партії (ті, що зазвичай бурмотять про «темні сили») безумовно програли внаслідок причин, що є незрозумілими для людей, які не належать до цих кіл. Я також вважаю, що є, ймовірно, якісь приховані чинники, породжені внаслідок дискусій з ЄС про Вільнюський саміт, які передбачають використання нагайки та пряника для антимонопольних угод; невдовзі ми зможемо побачити, як олігархи починають розпускати вірменські холдинги, виводити свої гроші на офшорні рахунки і робити інвестиції за кордоном (наприклад, інвестиції Царукяна в Білорусі).

Тим не менше, на мою думку, – це явна перемога, тому що: 1) ключовим моментом стало те, що внутрішня економічна проблема вийшла за рамки політичних пристрастей; 2) у зону уваги потрапили бізнесмени / олігархи, які висисають кров з вірменського народу, що трапляється нечасто (Armenian Weekly навіть навів їхні імена – справжнісіньке потрясіння); 3) представники діаспори та їхні ЗМІ продемонстрували реальне зацікавлення тим, що відбувається, тоді як раніше вони просто ігнорували проблеми або ж применшували їхнє значення; 4) сваволя поліції, що проводила затримання незалежно від форми протесту (йдеться про арешт братів Арега та Саркіса Геворгянів – двох з восьми затриманих на весь натовп протестувальників, при тому, що вони робили те ж саме, що й решта) змінила контекст взаємодії опозиційних активістів та аполітичного громадянського суспільства і згуртувала їх.

Але перш, ніж говорити так, як ви, що цей протест лікує симптоми, а не хворобу, ми повинні уточнити, про яку хворобу йдеться. Насправді їх кілька. Хвороба,яка турбує мене в даний момент, – це апатія. І протест «Ми не платитимемо 150 драм» справді на неї подіяв. Наступним кроком має стати мотивація та підтримка бойового духу освіченої громадськості і її готовності відстоювати власні інтереси, під якими я розумію не тільки економічні проблеми, але й права людини, верховенство права, захист навколишнього середовища, право на щастя для кожного; переконаність в тому, що це не якась «чужа» проблема, а безпрограшні пропозиції, які принесуть користь всім. Давайте на це розраховувати.

Artmika @unzippedblog пише…

Я називаю це так: люди задоволені вже тому, що не несуть втрат.

Щиро кажучи, я не впевнений, що це вирішує проблему апатії (апатію саму по собі можна розглядати і як симптом, і як хворобу, в залежності від того, під яким кутом зору ми на це дивимось). Хронічна апатія все ще присутня. Ми просто спостерігаємо злети і падіння, починаючи з президентських виборів 2008 року: екологічний рух на захист парку Маштоца, потім нетривала «БаРеволюція», а тепер ці протести. В усьому цьому безумовно є позитивні моменти, а до того ж – це хороший навчальний полігон для майбутніх громадських активістів, як пише Бабкена Дер-Григорян в Hetq. Одначе, як показав наступний після «перемоги» день, усім, хто сподівався, що ці протести переростуть у щось більше, є ще над чим замислитись.

Той же факт, що ЗМІ в діаспорі почали приділяти більше уваги проблемам в самій Вірменії, безумовно, є позитивним явищем, але розпочалося це не з недавньої акції протесту, а раніше, ще з «БаРеволюції». У Вірменії всі знають імена людей – власників транспортних шляхів, але, наскільки мені відомо, ця акція протесту була спрямована не проти корупції, монополії, олігархії, а радше проти наслідків цих реалій.

Якщо я помічу прикмети змін, я із задоволенням визнаю це.

– Попри заяви про те, що громадянське суспільство у Вірменії набирається сил і отримало перемогу, насправді воно зазнало поразки. – Екс-прем’єр Вірменії Грант Багратян говорить про підвищення цін, тарифи та громадські рухи.

Слушні зауваження в дусі основної теми мого блогу.

Цей допис та коментарі до нього в оригіналі були опубліковані на unzippedblogspot.com

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Зворотний бік медалі…

Yerevan Rallies: Society in Action

Читайте також:

hetq: Cops Prevent Activists from Setting Up Tents Opposite Yerevan Municipality

  The Armenian Weekly: Yerevan’s Bus Fare Protests: A Timeline

Facebook Comments

Blogger; official website: unzipped.blogspot.com; Yerevan,: Armenia, London, UK.

Load all