Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Tomasz Kobylański

Україна живе в день бабака – інтерв’ю з Мирославою Гонгадзе

Мирослава Гонгадзе, вдова вбитого восени 2000-го року опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе, в розмові з Томашем Кобилянським наголосила на тому, що покарані ще не всі винуваті в смерті її чоловіка. Журналістка української редакції «Голосу Америки», учасниця руху за свободу ЗМІ, вона розмірковує також про становище українських медіа і про те, чому українці втратили віру в можливість будь-яких змін. За рейтингом журналу «Фокус» Мирослава Гонгадзе є однією із ста найвпливовіших жінок України.

Myrosława Gongadze, źródło: archiwum Myrosławy Gongadze

Мирослава Гонгадзе, джерело: архів Мирослави Гонгадзе

Томаш Кобилянський: 29 січня цього року генерал міліції Олексій Пукач за вбивство Георгія Гонгадзе був засуджений на довічне ув’язнення. Чи можна вважати, що в справі смерті Вашого чоловіка поставлена крапка, чи все-таки особи, що причетні до неї, й досі перебувають на свободі?

Мирослава Гонгадзе: З моменту вбивства мого чоловіка минуло вже більше 12 років і впродовж усього цього періоду ми разом з моїм адвокатом домагаємося покарання всіх осіб, причетних до смерті Георгія. Це титанічна праця, яка все ж таки дала певні результати, – чотирьох чоловік, причетних до вбивства, покарано. В тому числі, засуджено генерала Пукача, який організував викрадення Георгія, а потім власними руками (щоправда за допомогою інших) задушив його, відрубав йому голову і закопав його тіло. Після цього він замів сліди, знищивши документи, які свідчили про те, що за моїм чоловіком велося спостереження. Нам вдалося добитися покарання Пукача, якого засудили до довічного ув’язнення. Однак це лише часткова перемога правосуддя, оскільки не всіх, хто був причетний до смерті Георгія, покарано. Генерал Кравченко, перебуваючи на свободі, як стверджують, наклав на себе руки, залишивши на свободі тих, на чиє замовлення було вбито Георгія. Прокуратура повідомляє, що має достатню кількість доказів для відкриття справи проти колишнього президента Кучми за співучасть у вбивстві Георгія, але до сих пір цього не було зроблено.

Чому?

Це вже питання до прокуратури. Я гадаю, що це намагання тримати Кучму та його зятя Пінчука як заручників нового режиму.

Як би ви прокоментували той факт, що Пукач, уже після засудження його до довічного ув’язнення, подав заяву про перейменування вулиці Георгія Гонгадзе в Києві? Він домагається також позбавлення Георгія Гонгадзе звання Героя України. Хіба це не нонсенс, що одна з осіб, яка спричинила смерть вашого чоловіка, яка засуджена за це в суді, подає таку заяву?

Це нонсенс, який немає сенсу коментувати. Однак позиція Пукача є цілком зрозумілою. Адже він намагається зменшити ступінь своєї провини і для цього робитиме все, що завгодно. Він буде також подавати апеляцію до Верховного суду, але нагромаджений матеріал свідчить, що його вина є стопроцентно доведеною.

Паралельно з іншою діяльність ви займаєтесь нині проведенням занять на тему свободи слова в Україні. В останньому рейтингу World Press Freedom Index 2013, підготовленому організацією Freedom House, Україна посіла 126-е місце в світі, що означає сходження її на десять позицій вниз в порівнянні з минулим роком. Що головним чином вплинуло на погіршення ситуації українських журналістів у нинішньому році?

Політика президента Януковича та його оточення є основною причиною погіршення ситуації з свободою слова в Україні, куди повертаються часи так званих «темників», коли деякі ЗМІ публікували інформацію однакового змісту на спеціальне замовлення адміністрації. Олігархи, близькі до президента, володіють більшою частиною інформаційних засобів і викуповують наступні з швидкістю світла. Останні події навколо телеканалу TVi, виставлення на продаж „Kyiv Post”, перепродаж телеканалу „Inter” та інші дії показують, що навколо свободи слова в Україні все сильніше загвинчуються гайки. Українські ЗМІ передають мало достовірної інформації. Люди, які бажають знати правду про те, що відбувається в Україні та світі, шукають інформацію в Інтернеті. Зросла кількість нападів на журналістів, побиттів, переслідувань, знищення їхньої апаратури. Журналісти можуть в таких випадках збуджувати справи, однак на це ніхто не реагує. Кримінальних процесів за цими справами не розпочинають і єдиним їхнім наслідком є суспільний розголос.

Тим не менше, за оцінкою „Freedom House”, Україна і так є  «світлою плямою свободи преси на мапі пострадянського простору». Однак чи не вважаєте ви, що в Україні відбувається регрес і ситуація починає реально нагадувати часи президентства Леоніда Кучми і трагічної смерті вашого чоловіка?

Це світла пляма, яка з дня на день мутніє. Україна в цьому році ледве втрималася на рівні «частково вільних держав». Якщо нинішні тенденції будуть розвиватися й надалі, то в наступному році Україна може потрапити в категорію держав, де «немає свободи преси». Що ж стосується повернення до часів Кучми, то, безумовно, так і є. В одному зі своїх постів на Facebook я написала, що мені це нагадує сюжет з одного американського фільму, герой якого щодня прокидається і переживає кожен новий день так само, з тими ж самими наслідками. Мені здається, що Україна, власне, живе в такому «Дні бабака» – коли все йде по колу, але без будь-якого прогресу.

Викрадення і вбивство вашого чоловіка започаткувало акцію «Україна без Кучми», спрямовану проти тодішнього президента країни. Як ви гадаєте, чи можливий сьогодні суспільний порив такого типу, спрямований проти влади?

Я вважаю, що бунт людей в боротьбі за свої права – це єдиний шлях, який може змінити сьогоднішній режим в Україні. Але я не бачу зараз величезної кількості людей, які могли б вийти й почати протестувати. Після Помаранчевої революції люди втратили віру в те, що вони самі можуть щось змінити. Лідери Помаранчевої революції зрадили їх і це призвело суспільство до розчарування і втрати віри. Я не бачу сьогодні досить серйозного суспільного бажання змінювати ситуацію. Крім цього, в Україні нині немає лідерів, яким би довіряли люди, за якими б хотіли йти. Відсутність професійних і чесних лідерів я вважаю основною проблемою українського суспільства.

Сьогодні ви проживаєте разом з своїми доньками в США. Чи бували ви в Україні після свого виїзду за океан? Чи могли б ви повернутися на батьківщину на постійне проживання і почуватися там у безпеці?

Так, я кілька разів відвідувала Україну. Після 2004 року я навіть отримала пропозицію очолити інформаційний підрозділ міністерства закордонних справ України. Але після розмов з тодішніми українськими лідерами, в тому числі з президентом Ющенком, я зрозуміла, що вони не мають чіткого уявлення про те, в який бік варто прямувати і як проводити реформи. Я побачила  надмірні амбіції «помаранчевих лідерів» і вже тоді, в квітні 2005 року, спрогнозувала кризу в рядах влади. Я вирішила відмовитись від зробленої мені пропозиції і вважаю, що це було правильне рішення. Мої негативні прогнози, на жаль, справдилися. У вересні того ж року почалися перші взаємні звинувачення лідерів помаранчевого табору.

Що стосується повернення в Україну, то я не виключаю такої можливості, якщо побачу, що можу там бути потрібною. Однак я вважаю, що сьогодні виконую важливу роботу для українського суспільства у Вашингтоні. Я бачу свою місію в інформуванні людей, що допомагає їм приймати правильні рішення та надихає на дії. Моя робота в «Голосі Америки» дає сьогодні таку можливість. Якщо з’являться інші можливості, які дозволять виконувати свою місію ефективніше, я, звичайно, використаю їх. І, можливо, саме це поверне мене в Україну.

В одному з своїх інтерв’ю ви сказали, що вашим донькам подобається Україна. Якби вони побажали повернутися у вітчизну своїх батьків, ви б не були проти?

Моїм донькам цього року виповнюється сімнадцять. Невдовзі вони матимуть можливість самостійно приймати рішення і це буде їхній вибір. А з мого боку вони можуть розраховувати на підтримку будь-яких своїх рішень.

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments

Dziennikarz freelancer. Publikował m.in. na łamach polskich tygodników "Polityka", "Wprost", "Przekrój" oraz ukraińskiego "Dzerkała Tyżnia". Absolwent ukrainoznawstwa na Wydziale Studiów Międzynarodowych i Politycznych Uniwersytetu Jagiellońskiego w Krakowie. Student kierunku europeistyka, specjalność: Wiedza o Holokauście i totalitaryzmach (także na krakowskim UJ).

Load all