Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Konstanty Chodkowski

Найпопулярніші вірмени світу (та їхня справа)

Недавно в польському місті Лодзь відбувся довгожданий концерт групи «System of a Down». Він не лише дав можливість розважитись за повною програмою під звуки важкої музики, але й став приводом для глибокої рефлексії. Кожен знає «SOAD», усі люблять їхні пісні й усім відомо, що музиканти «Системи» є вірменами.

Prawie jak Fleshmob, źródło: Eastbook.eu

Майже як Fleshmob, джерело: Eastbook.eu

«System of a Down» – це капела-ідея.  Вони їздять по світу, виконують чудову музику і – що не менш важливо – доносять до слухачів правду про турецький геноцид, який пережили вірмени близько 100 років тому. Це не перша група, яка поширює певну ідеологію, але, без сумніву, єдина, яка робить це з таким успіхом. Цей феномен не залишає байдужим нікого, навіть наймолодшого слухача, який перебуває десь на іншому кінці планети. Дітвора перепитує один одного: «А ти слухав «Систему»?, щоб одразу додати незмінну фразу: «послухай, вони співають про геноцид, вони проти війни!». Я вперше в житті був на концерті металу, перед яким фани розмовляли про міжнародну політику. Уявляєте собі? Дорослі, довговолосі чоловіки в чорних сорочках сидять на траві перед «Atlas Arena» і обговорюють міжнародну політику Туреччини. Вони демонструють щире зацікавлення політичними справами, обмінюються інформацією на тему геноциду та його наслідків, яку їм вдалося почерпнути. Лозунг «SOAD» щоразу супроводжується словом «Вірменія» (або ж «вірмени»). Відверто кажучи, я сам, можливо, до кінця життя не дізнався б, де розташована на мапі світу Вірменія, якби свого часу не зацікавився музикою «Системи». Я не знав би про геноцид, не мав би поняття про те, до якого віросповідання належать вірмени, не знав би навіть про те, що їхні прізвища, як правило, закінчуються на –ян. Все це пройшло б повз мене, не зважаючи на те, що я три роки навчався в одному класі з вірменином. У результаті поставлю інфантильне питання, адресоване передусім польській громаді: хіба ж не прекрасно, що існує така група?

Що стосується геноциду, то вірмени тут непохитні. Вони роблять все можливе, аби світ почув про цю трагедію і засудив винуватців. Поступово, крихта по крихті, регіон за регіоном, організація за організацією – весь світ довідується про факт турецького геноциду. Вірмени, здається, й не передбачають іншого сценарію. Вони просто народжуються, слухають розповіді батьків і після цього вже знають, що мають робити, знають що не можна здаватися. Якщо вони народилися у Вірменії, то борються там, якщо ж  за її межами – то й тоді що може стати їм на заваді? Якщо вони мають в своєму розпорядженні гроші , то платять за підтримку, якщо в них є відома група – викрикують та грають. І кожного разу з неймовірним успіхом. Якби вони мали можливість огорнути земну кулю величезним прапором Вірменії з надписом «півтора мільйона наших – не забуваймо» – вони б не вагалися ані хвилі. Знаючи це про них, спробуємо тепер поглянути на самих себе, поляків. Чи не було б прекрасно, якби нашими проблемами також хтось в цьому світі переймався? У Франції, починаючи з грудня 2011 року, публічне заперечення факту геноциду вірмен може обернутися штрафом у розмірі 45 тис. євро. А чи чекає якесь покарання у тій же Франції (або в Німеччині) на тих, хто привселюдно використовує зворот «польські концентраційні табори»? На сьогоднішній день сімнадцять держав світу (в тому числі принаймні одна наддержава) визнає, що геноцид є винаходом Туреччини, зробленим у 1915 році. А скільки держав вважає незугарним приховування так званих «катинських матеріалів»? А чи для самих нас врешті-решт щось важать власні інтереси? Чи ми якимось чином відчуваємо ностальгію за суб’єктністю? А, може, ми живемо в ідилічній країні, де вирішені всі проблеми і польській «системі» просто нічим займатися?

P.S. Тим, кого цікавлять подробиці концерту SOAD у Польщі, рекомендую познайомитись з дописом Конрада Сівінського (artrock.pl).

Переклад: ЛС

 

Facebook Comments

Absolwent Uniwersytetu Warszawskiego. Nieprzejednany ukrainofil. W marcu 2014 r. rzucił studia w Moskwie na znak protestu wobec aneksji Krymu. Woli być "w" niż "na" Ukrainie.

Load all