Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Володимир Гринюк

Нагірний Карабах. Подорожні нотатки

З полів забрали майже всі острови підбитої бронетехніки. Знешкодили майже всі міни. Зашпаклювали майже всі дірки від куль і осколків на стінах будинків. Офіційно війна між Вірменією та Азербайджаном ще триває, хоча активні бойові дії закінчились понад 20 років тому. Проте їх відголоски даються в знаки дотепер.

Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

Специфічні порядки. Багато військових. “Зони Безпеки”. Обмеження на пересування іноземців, обов’язкова реєстрація і т.д. Загалом обмежень не так багато, і вони не сильно псують перебування в НКР, але про них варто знати.

Віза / Реєстрація

Щоб потрапити в Нагірний Карабах, іноземцям потрібна віза. Можна зробити в посольстві в Єревані або безпосередньо в Степанакерті, вартість $25. Для громадян країн СНД замість візи видають безкоштовну реєстрацію.

Простіше всього зробити реєстрацію по приїзді в МЗС. При отриманні вас попросять вказати місця, які плануєте відвідати. Варіант “впишіть все, що можна” не проходить, тому підготуйте список того, що хочете побачити заздалегідь.

Нехтувати реєстрацією не варто (хоча можливо), можуть попросити пред’явити при перевірці документів.

Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

Зона безпеки НКР

Крім території Нагірно-Карарабаської Автономної Області в кордонах 1991 року, під контролем вірмен знаходиться також декілька районів Азербайджану. Згідно з місцевою термінологією: “Зона безпеки НКР”.

Більшість території зони безпеки – це земля між НКАО та Вірменією, НКОА та Іраном, і частина між НКАО та Азербайджаном. Території майже не заселені, за площею навіть дещо більше ніж НКАО, іноземців туди стараються не пускати.

Власне в реєстрації чітко прописано: “Дозволено пересування тільки внутрішніми дорогами НКР”. Мається на увазі тільки по території НКАО в кордонах 1991 року,  і не дозволяється знаходитись в “Зоні безпеки”.

Зона безпеки Нагірно-Карабаської республіки. Джерело: blog.gryniuk.com

Пояс безпеки позначений жовтим. Оранжевий – НКАО в кордонах до 1991 року. Заштриховані ділянки – території, що контролюються армією Азербайджану.

Кажуть, акредитація журналіста дає можливість уникнути обмежень на пересування. Робиться в МЗС. Особисто не пробував. Теоретично для отримання мало б бути достатньо самопального посвідчення журналіста, і пафосного листа про мету поїздки. Можливо варто списатись наперед.

Безпека

Навряд чи ви наступите на міну, вас візьмуть в полон, чи нарветесь на кулю снайпера. Хіба, якщо самі дуже захочете і прикладете до цього зусиль.

Кажуть, в горах водяться гадюки в великій кількості. Також по ночах в пустинних місцях виють якісь звірі, місцеві кажуть, що то шакали, і на людей вони нападають рідко. Хтозна, що з того вимисел, а що ні.

Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

Рівень злочинності вкрай низький, на порядок нижчий ніж у Вірменії. Класичний випадок: нас покликали в гості в придорожню хату, коли ми “стопили” на трасі. Наплічники просто кинули на узбіччі без нагляду. Проїжджали машини, проходили люди, деякі навіть зупинялись, але речей ніхто не рухав.

Як потрапити

Існують автобуси з Єревану до Степанакерту. Я обидва рази добирався автостопом.

Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

Свій погляд на історію та еволюція карти

Вірмени бачать історію по-своєму. Території, що не належить НКР в кордонах 91-го року (“Зони безпеки”), називаються: “визволеними територіями”. В принципі дивуватись тут особливо нема чому.

Цікавий інший факт. Під час моїх перших відвідин НКР у 2008 році, на картах малювали окремо НКР в межах 91-го року, окремо “Зони безпеки”, окремо територію НКР зайняту азербайджанцями (є там пару сіл на заході). В 2011 розмежування між “зонами безпеки” та НКР зникло, “зон безпеки” вже не було, все була одна НКР (тим не менше обмеження на пересування внутрішніми дорогами НКР залишилось). Словом “зони безпеки” присвоїли собі остаточно.

Одного разу, мене мало не силою затягнули в офіс туристичної інформації в місті Шуша. Дізнавшись, що я зі Львова, одна з працівниць сказала: “А, так етаж нацианалісти, там гдє русскіх прітєсняют”. Ну от чиє б кричало, чиє мовчало. Присвоїли, чи то звільнили кусок Азербайджану (мається на увазі “зони безпеки”). І еті люді абвіняют мєня в фашизмє?…

Що дивитись

Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

Степанакерт

За розмірами як великий райцентр, Стрий, Коломия чи щось в тому роді, за атмосферою здебільшого також. Місто відбудували досить швидко. За гроші діаспори. У Вірменії взагалі дуже багато що робиться за гроші діаспори. Наприклад квартири родичам загиблих, або освіта для дітей загиблих і т.д.

Якщо в Степанакерті зустрінете людину, яка говорить по російськи без акценту, це бакинець (підозрюю, що бакинські вірмени погано знають вірменську). Тут багато вихідців з Баку (не знаю чи правильно називати їх біженцями). Більшість з них люди освічені, і в колишньому житті, до війни, досить впливові. Вірмени “тримали” Баку, було таке. Втекли під час вірменських погромів в Баку, зайняли квартири азерів, що в свою чергу втекли під час азербайджанських погромів тут, такий от обмін. Якщо перед Вірменією ви були в Азербайджані, обов’язково розкажіть їм про Баку, покажіть фотографії міста на камері, побачите, вони будуть дуже з того раді.

Є в Степанакерті декілька музеїв. Два з них, знаходяться поряд, і мають схожу експозицію. Розповідають про загиблих/полонених/безвісті зниклих. Один називається ”Музей павших азтамартіків НКР”, другий не пам’ятаю. Обидва створені солдатськими матерями. В одному пані екскурсовод підведе вас до фотографії, і скаже, це мій син, він загинув тоді-то, а от його шлюбний костюм і біле плаття молодої, вони так і не встигли одружитись. В іншому друга пані вкаже на іншу фотографію, зі словами, це мій син, його скількись там років тримали у азербайджанському полоні, і я вірю що він ще живий. Одним словом пробирає. Обидва музеї безкоштовні.

Музей зниклих безвісти. Джерело: blog.gryniuk.com

Класика жанру, монумент “ми і наші гори”, в народі “папік і тапік” (дідусь і бабуся). Знаходиться на в”їзді в Степанакерт. Своєрідний символ  НКР, його зображення тулять всюди де тільки можна.

Нагірний Карабах. Джерело: /blog.gryniuk.com

Шуша (Шуши)

До війни (і під час війни також) тут жили в основному азербайджанці. Гроші діаспори туди ще не встигли пробратися в повній мірі. Ще не все відбудовано як в зразково показовому Степанакерті. Коли був там перший раз, значна частина будинків була пуста, подекуди обгоріла зі слідами снарядів. Зараз все активно відбудовується. По місту то тут, то там чути звуки роботи будівельної техніки.

Мені здавалось, що пусті будинки безхозні, займай що хочеш. А виявилось, кожна квартира закріплена за власником вже багато років. Кажуть житло розподілили ще в середині 90-х.

Місто Шуша, Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

Як на мене, місто дуже атмосферне і справжнє. Але скоро його відремонтують, і воно перетвориться в черговий райцентр, так, що не прогавте.

Ваган, таксист. Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

На фото Ваган – таксист. Йому близько 40 років. Живе у трикімнатній квартирі напівзруйнованого (чи напіввідбудованого) будинку м. Шуші в Нагірно-Карабаської республіки. В двох кімнатах живе він із сім’єю, у третій кімнаті – кури.

Агдам

Азербайджанська Хіросіма, місто, яке на картах вже НЕ позначають. Формально це не НКР (в кордонах НКАО 91-го року), а “зона безпеки”. Місто зазнало серйозних руйнувань під час війни. Після закінчення бойових дій, через близькість до лінії фронту його не заселяли. А через декілька років почали розбирати на будматеріали. Брали все, навіть труби з-під землі вирізали. Один з моїх карабаських хостів казав, що з Агдаму декілька років жив весь Карабах. Хтозна, на скільки це правда, але розібрали майже все. На даний момент декілька людей все ще щось там копають, але масштаби вже не ті.

Формально, через близькість до лінії фронту, Агдам заборонений для відвідування іноземцями. Але за тим особливо пильно ніхто не дивиться. Туди можна потрапити локальним транспортом. Вдасться проскочити не поміченим – добре, ні – теж нічого страшного: завернуть та й по всьому.

По можливості краще знайти таксиста, який погодиться вас туди відвезти ($20-30 раундтріп). Вірменія, тобто НКР, все ж таки східна країна, тут значну роль відіграють людський фактор і знайомства. Таксист скоріш за все знатиме всіх військових і міліціонерів на постах, і вас пропустять без перешкод. Можливо з якимись обмеженнями, але пропустять.

Агдам, Нагірний Карабах. Джерело: blog.gryniuk.com

Я, наприклад, потрапив туди без проблем, в машині хоста. Навіть не пам’ятаю, чи в мене хоча б раз глянули документи. В місцях де не було військових постів виходив з машини, ходив по місту і т.д.

Аскеран

Фортеця. По суті пару кусків стіни.

Монастирі та церкви.

Куди без того. Вірменська культура все-таки. Найбільш відомі Ганзасар і Дадіванк.

Ганзасар. Стіна зі старх азербайджанських номерів. Джерело: blog.gryniuk.com

На фото – Ганзасар, стіна зі старих азербайджанських номерів. Як вони туди потрапили: з машин вірмен що втікали з Баку, чи з машин відібраних в карабаських азербайджанців, ніхто не знає.

Не знаю, чи коректно розглядати НКР в контексті Вірменії, чи потрібно розглядати окремо. В будь-якому випадку відвідини Вірменії можна вважати не повними, якщо ви не побували в НКР.  До речі, слово “карабах” в перекладі означає: “чорний сад”. А вірменська назва регіону – Арцах.

Джерело: blog.gryniuk.com

Facebook Comments
Load all