Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Martyna Kwiatkowska

Російська кухня, європейський салон

Олені, Юрі й кільком їхнім друзям вдалося перетворити зустрічі на кухні в дискусійний форум для російської інтелігенції та всіх запрошених.

Herbata, autor:  27147, źródło: flickr.com

Чай, автор: 27147, джерело: flickr.com

Пробило 23.00. Вмикаю комп’ютер, автоматично завантажується скайп, ярличок блимає помаранчевим кольором. Подруга пише: «Привіт, що нового? Я сиджу й чекаю на своїх білоруських партнерів, з якими домовилася через скап, але, здається, їм начхати». Я згадую текст Анджея Бжезецького, опублікований два тижні тому в часопису «Tygodnik Powszechny»: «Якщо ти хочеш займатися Сходом як журналіст і співробітник НУО, тобі знадобиться ще дещо… неабиякий запас терпіння». Так, Схід заворожує, полонить, але водночас вимагає витримки та постійної генерації свіжих ідей. Це справа для одержимих. Світ Сходу може розчаровувати, але в той же час він діє, як наркотик: з ним важко розлучитися.

Відверто і задушевно

Ярличок перестає блимати, помаранчевий змінюється голубим, тепер я переписуюся з Анастасією Гонтарєвою. Вже майже три роки ми втілюємо спільні проекти, що поширюють досвід польської трансформації в Росії. Хоча я не працюю в корпорації, але постійно знаходжуся в офісі. В цей час у московській квартирі Анастасії на годиннику перевалило за другу годину ночі: взимку між Варшавою та Москвою різниця в 3 години. Анастасія повідомляє про зміни в складі російської делегації, яка через 10 днів приземлиться у Варшаві. Йдеться про групу 28 представників самоврядування та неурядових організацій з Росії. Фонд «Освіта для демократії», в якому я працюю, вже втретє прийматиме групу випускників та експертів Московської школи політичних досліджень.

Коли я згадую про початок своєї співпраці з Школою, в мене аж мурашки пробігають по спині. Але передусім, може, про саму Школу. Я пишу цілком відповідально: той, хто не побував на федеральних семінарах у Голіцині під Москвою або в Зеленогорську під Петербургом, не зможе в повному обсязі вловити зміст наступної інформації: «Своє головне завдання Школа вбачає в діяльності, що сприяє будівництву громадянського суспільства в Росії, –  відкритого та демократичного, заснованого на верховенстві права, свободі слова і стимулюванні громадянських ініціатив. Діяльність школи базується на цінностях правової держави, яка допомагає людям бути партнерами в сучасному світі. Керуючись вищеназваними принципами, Школа знайомить лідерів суспільного життя з методами і практикою громадянського мислення і діяння. В той же час Школа не пов’язана з якими б то не було політичними партіями чи організаціями». Мабуть у більшості наших читачів, які дізналися, хто ж є нашим російським партнером, виникли асоціації з російськими владними елітами. Однак насправді все навпаки.

Ця історія розпочиналася так: радянська Росія, убога дійсність, а водночас дисиденти і задушевні «кухонні» розмови. Перенесемося до трикімнатної, просторої квартири з невеличкою, але завжди переповненою гостями кухнею. За вікнами – сірість, а в квартирі Олени Немировської та Юрія Сенокосова лунає мішанина мов. Саме тут строкате міжнародне товариство дискутує на теми філософії, політики, соціальної небайдужості, громадянських прав. Безумовно, в СРСР подібні розмови точилися в багатьох квартирах і в них брало участь чимало цікавих людей. Але тільки Олені і Юрі та кільком їхнім знайомим вдалося перетворити кухонні зустрічі в дискусійний форум для російської інтелігенції та всіх запрошених. Московська школа політичних досліджень була заснована за підтримки Ради Європи в 1992 р.

Кольорові окуляри

А тепер той спогад, від якого пробігають по спині мурашки. Грудень 2010 р.: лежить сніг, лютує грип, до католицького Різдва Христового залишається лише один тиждень. Я, дещо знервована, зустрічаю в Польщі тридцятеро росіян, очікуючи, що найближчі чотири дні проведу в колі всезнаючих пані та панів, які споглядатимуть на мою країну із зверхністю, оскільки «курица – не птица, а Польша – не заграница». З цієї групою прилетіла також засновниця і керівник Московської школи політичних досліджень Олена Немировська, отож я шукаю поглядом вбрану в костюм пані. А колега підказує мені, що Немировська – це ось та, у великих окулярах. Так я опиняюся перед жінкою, яка просто випромінює енергію: костюму немає, зате є довга стильна спідниця, цікава біжутерія і окуляри, що прикривають велику частину обличчя (це її розпізнавальний знак, вона носить їх кілька пар на зміну). Вона значно старша від мене, але я не можу відгадати, скільки їй років.

Росіяни повинні взяти участь в конференції «Польща, Росія, Східне партнерство – перспективи співпраці». Час, погодні умови та місце конференції (під Варшавою) – все це призвело до того, що приїхало не так вже й багато поляків, які хотіли подискутувати з російськими партнерами. Олена розчарована, вона висловлює офіційні претензії, і я чудово її розумію. Чому так сталося? Я була незнайома із специфікою Московської школи політичних досліджень. Тому, запрошуючи польських гостей, я не знала, як «рекламувати» російських учасників. Про школу в той час у Польщі знало досить вузьке коло осіб, а я до цього кола не належала. Але, на щастя, наші з Оленою дороги ще не раз перетнулися.

Польський голос

У лютому 2011 р. я відкрила для себе іншу Росію, а точніше – Російську Федерацію. Я студіювала в Ягеллонському університеті за спеціальністю «Культура Росії та сусідніх народів», у період навчання та після його завершення я неодноразово бувала в Москві, Петербурзі, Калінінграді. Можна сказати, «орієнтувалася» в тому, що відбувається в наших східних сусідів.

Узимку минулого року я вперше взяла участь в федеральному семінарі Московської школи політичних досліджень, що відбувався в Зеленогорську під Петербургом. У залі було близько 150 росіян з усієї країни і кільканадцять експертів з різних країн світу. Таких, наприклад, як Хорхе Луїс Майорано, перший омбудсмен Аргентини (який виконував ці обов’язки в 1994-1999 рр.). Він приїхав, щоб провести в Росії менше доби, хоча поїздка туди й назад відняла в нього приблизно в 4 рази більше часу. Дві з половиною години Майорано присвятив зустрічі з слухачами Школи, він розповідав про свій аргентинський досвід. Де Аргентина, а де Росія? Мабуть йому повинні були непогано заплатити в цій школі? Такі думки, звичайно, могли прийти в голову, але це не так, тут не йдеться про гроші: експерти, пов’язані з Школою, – це люди з різних куточків світу, які займаються Росією і є видатними діячами суспільного життя, чиї праця і досвід можуть надихнути росіян. Більшість з них з’їли не одну тарілку супу за кухонним столом Олени і Юрія ще за Радянського Союзу.

Однак я залишала Зеленогорськ з почуттям невдоволеності: мені бракувало польського голосу на тему геополітичних проблем, пов’язаних з Центральною та Східною Європою, бракувало розмови про досвід польської трансформації, прикладів громадської діяльності. На два наступні федеральні семінари, що відбувалися з місячною перервою (заняття тривають з 9-ї ранку до 23-ї упродовж чергових семи днів) ми поїхали втрьох. Щоправда, ще не було польських доповідачів, але своїми питаннями та коментарями ми намагалися представити нашу точку зору на різні проблеми. Так виникла ідея просування у впливових російських осередках польського досвіду реформ самоврядування; її підтримало Міністерство закордонних справ. Проект «Передача знань про польський досвід децентралізації як вид популяризації Польщі серед впливових еліт Російської Федерації» отримав додаткове фінансування від МЗС у рамках циклічної програми «Популяризація знань про Польщу». В рамках нашої діяльності восени 2011 р. представники польського місцевого самоврядування та неурядових організацій виступили в ролі експертів на регіональних конференціях школи, організованих випускниками МШПД у Волгогрді та Нижньому Новгороді.

Олені та Юрі вдалося перетворити кухонні розмови про політику в інтелектуальні дебати, в яких беруть участь представники європейських салонів, у тому числі й поляки. Недавно в Школу приїжджали з лекціями Лешек Бальцерович, Кшиштоф Хербст, Адам Міхнік, Анджей Бжезецький. Тепер, коли я згадую про невдалу конференцію взимку 2010 р., то думаю: «Перший млинець глевкий», добре, що вдалося продовжити наше співробітництво. В цій праці не можна піддаватися розчаруванню.

Оригінал цього тексту був опублікований в часопису «Tygodnik Powszechny» (номер 48/2012) у рамках циклу «Добре бути сусідами» під заголовком «Росія: застій влади, пробудження суспільства». Додаток в повному обсязі доступний онлайн: www.powszech.net/sasiedzi Ми вдячні редакції видання «Tygodnik Powszechny» за можливість опублікувати цей матеріал на наших ламах.

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments

Martyna Kwiatkowska pracuje w Fundacji Edukacja dla Demokracji.

Load all