Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Adam Kowalczyk

Саміт у Вільнюсі може стати вирішальним для майбутнього всього регіону

У листопаді нинішнього року відбудеться важлива з точки зору Польщі подія – саміт Східного партнерства у Вільнюсі. Його наслідки можуть мати довготривалий характер, а сфера їхньої дії не повинна обмежуватися виключно Україною, Грузією та Молдовою, її вплив може поширитися на весь регіон Східної Європи.

Przestrzeń Szczytu Partnerstwa Wschodniego, Wilno, Litwa, źródło: litexpo.lt

Простір саміту Східного партнерства, Вільнюс, Литва, джерело: litexpo.lt

Уже менше ніж через місяць у Вільнюсі може бути підписана Угода про асоціацію (Association Agreement-AA) між Європейським Союзом та Україною. Є шанси на те, що подібні документи будуть парафовані з Грузією та Молдовою. Слід пам’ятати й про те, що в рамках цього підписання будуть укладені також Угоди про поглиблені та всеохоплюючі зони вільної торгівлі (Deep and Comprehensive Free Trade Areas-DCFTA). Вони відрізняються від стандартних договорів цього типу, які Брюссель за свою історію підписував уже десятки разів, – ці документи довші, краще вивірені, а також охоплюють більше сфер співпраці, ніж це було прийнято раніше. Угода про асоціацію не обмежується в даному випадку віртуозним пустослів’ям, позбавленим особливого значення, що є характерною прикметою типово політичних декларацій. Її зміст не зосереджується також виключно на необхідності проведення певних адміністративно-інституційних реформ, які можуть набрати поверхового характеру. Угоди DCFTA охоплюють дуже конкретні аспекти співпраці вищезгаданих держав з Брюсселем, що цілком піддається фінансовому обрахунку. До них можна віднести хоча б справи,  пов’язані з відміною митних зборів у взаємній торгівлі товарами та послугами, ліквідацію позатарифних бар’єрів, прийняття регулювань Євросоюзу у сфері публічних замовлень або ж адаптацію частини приписів, що стосуються функціонування приватного бізнесу, до acquis communautaire.

Це відображає передусім перспективи реального економічного зближення між Києвом, Тбілісі, Кишиневом і усім Європейським Союзом. У більш віддаленій перспективі це стане стимулом до поліпшення названими країнами своїх макроекономічних показників, таких як ріст ВВП чи зниження рівня безробіття. Це також відкриває шанси для формування нових торгових і підприємницьких зв’язків та інтенсифікації вже існуючих. Розширення торгового обміну, відкриття нових ринків збуту, поштовх до розвитку конкурентоспроможності, пізнання механізмів функціонування європейського бізнесу – це не слогани, проголошувані політиками, а дуже конкретні перспективи, що відкриваються перед бізнесом. Шанси на модернізацію економіки, чого чекають не лише підприємці, але й звичайні громадяни. Модернізацію, одним з наслідків якої може стати поступова вестернізація.

Звичайно, – скажуть критики, – але яке значення все це матиме в ситуації відсутності в названих державах політичної волі до імплементації постанов DCFTA? Передбачаючи навіть такий песимістичний сценарій, варто пам’ятати, що після парафування (а особливо після підписання, якщо йдеться про Україну) згаданих документів, Євросоюз отримає більше можливостей для тиску. Безумовно відбуватиметься консолідація груп, які прагнуть впроваджувати регулювання, що містяться в AA, а особливо в DCFTA, і яким це даватиме шанси на отримання доходів на ринку Євросоюзу. Неабияке значення матиме також перспектива надходження капіталів з країн ЄС у вигляді безпосередніх закордонних інвестицій. Це буде можливим лише в ситуації покращення інвестиційного клімату, обов’язковою умовою чого є імплементація постанов, які викладені в угодах про асоціацію.

Хтось може поцікавитись, чому вільнюська зустріч здатна вплинути на політичне майбутнє всього регіону Центральної та Східної Європи або ж Південного Кавказу? Щоб дати відповідь на це запитання, ми повинні приєднати до нашої дискусії чергового актора – Російську Федерацію.

Sergiej Ławrow podczas spotkania ONZ ws. Syrii, autor:  United Nations - Geneva, źródło: flickr.com

Сергій Лавров під час зустрічі ООН з приводу Сирії, автор: United Nations – Geneva, źródło: flickr.com

Після бідної реальними здобутками зовнішньої політики 90-х років Росія стає гравцем, амбіції якого на міжнародній арені безперервно зростають. У РФ відбувається послідовне пробудження прагнень економіко-політичної реінтеграції територій колишнього Радянського Союзу. До цих територій Росія зараховує також Східну Європу та Південний Кавказ, які за задумом Кремля повинні врешті-решт увійти до створеного в 2010 році Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Увійти в сприйнятті Росії означає підпорядкуватися її інтересам. Внаслідок суперечності інтересів, суперництво між Європейським Союзом та Російською Федерацією за економічний вплив і остаточне спрямування політичного вектора держав, охоплених програмою Східного партнерства, є цілком явним.

Події, свідками яких ми є в останні місяці, на 100 процентів підтверджують цей сценарій. Кремль зачекав, поки парламентарі Євросоюзу узгодять з Україною, Молдовою, Грузією та Вірменією остаточні умови щодо угод про асоціацію, і перейшов до бундючного контрнаступу, який нерідко ведеться всліпу. Найважливішою з російської (а також європейської і, що є цілком зрозумілим, польської) точки зору в цій грі є Україна. Ця держава більша, чисельніша і генерує вищий процент ВВП, ніж всі інші країни, охоплені програмою Східного партнерства. Вона є важливою транзитною територією для російського газу, що транспортується до ЄС. Збігнєв Бжезінський мав рацію, говорячи, що «Росія без України не зможе бути імперією». А Росія має намір стати імперією, тому й розпочала проти Києва гру на багатьох напрямках, що в результаті повинно зірвати підписання Януковичем угоди про асоціацію.

Серед заходів, застосованих Кремлем, було оголошення короткочасної торговельної війни, покликане продемонструвати, що чекає Україну, якщо вона виявить непослух по відношенню до Росії. Щоденною практикою стали також серйозні погрози та спроби залякування і приниження України. Результат? Зворотній до наміченого. По-перше,  Європейський Союз, який, хоч і перебував на канікулах, але продемонстрував відносну дієвість, ввічливо і рішуче ставши на захист України. По-друге, на початку вересня українська Верховна Рада, після затримок, що тривали місяцями, розглянула нарешті 5 законів, необхідних для підписання угоди про асоціацію. По-третє, дії Росії призвели до того, що бойові пристрасті між правлячими силами та опозицією (крім комуністів), були тимчасово пригашені. По-четверте, Янукович, який до цього часу займався лавіруванням, під час закритої зустрічі Партії регіонів однозначно оголосив про курс на підписання угоди з Європейським Союзом. По-п’яте, нахабна поведінка Росії обурила значну частину українського суспільства (в тому числі, олігархів), яким не подобається протекціоністське ставлення з боку сусіда. По-шосте, мобілізувала нарешті Рината Ахметова – найбагатшого українського олігарха – на тимчасове припинення постачання сталі до Росії. Все перераховане однозначно свідчить про те, що ця суспільна група має потенціал і волю протистояти агресивній торговельній політиці Кремля. Символічний жест Ахметова засвідчив, що українські бізнесмени, парафразуючи Жака Ширака, втратили привід до того, щоб сидіти тихо. Ми ще не знаємо, чи вдасться під час вільнюської зустрічі підписати угоду про асоціацію, але зараз уже можемо висунути тезу про те, що своїми останніми діями Росія віддалила Україну від себе.

Кремль не відпускає також інші держави, які, можливо, навіть у більшій мірі, ніж Україна, готові до зближення з Брюсселем. До них застосовуються інструменти і засоби тиску, подібні до тих, що у випадку України. Незважаючи на це, Грузія та Молдова продовжують декларувати проєвропейський курс. На жаль, цього вже не можна сказати про Вірменію, яка після безпроблемного завершення переговорів з європейськими чиновниками, несподівано прийняла рішення про вступ до вищезгаданого Митного союзу. Мовою фактів це означає, що на даний момент Росія має перевагу 1:0 перед Євросоюзом, оскільки обидві сторони задекларували, що одночасне зближення з двома організаціями неможливе.

Paweł Kowal, Pat Cox, Aleksander Kwaśniewski, autor: ECR Group, źródło: flickr.com

Павел Коваль, Пет Кокс, Олександр Квасневський, автор: ECR Group, джерело: flickr.com

Яким буде остаточний результат цього змагання? Поки що невідомо. Останні події на лінії Брюссель – Київ, пов’язані з Юлією Тимошенко, яка й досі перебуває в ув’язненні, не є занадто оптимістичними. Спеціальна місія «останнього шансу», яку задля розв’язання цієї проблеми втілюють в життя посланці Європейського парламенту Пет Кокс і Олександр Квасневський, поки що не принесла задовільних результатів. Остаточно вона була продовжена до середини листопада. Однак важко опиратися враженню, що це просто розпачливий жест, який засвідчує повну безпорадність. Все частіше можна почути голоси, навіть з боку дуже прихильних до Києва політиків, наприклад, Яцека Саріуша-Вольського чи Павла Коваля, що без вирішення цієї проблеми, підписання угоди про асоціацію не буде можливим. Перший без будь-яких натяків заявив у польській пресі: шанси на укладення угоди не перевищують 50%, що пов’язано з ситуацією українського екс-прем’єра. Однак у цих змаганнях  Брюссель, як і раніше, має серйозні шанси на виграш у Кремля. Він лише повинен підписати у Вільнюсі AA з Януковичем та парафувати аналогічні документи з Бідзіною Іванішвілі та Юрієм Лянке.

Геополітична баталія між Брюсселем та Москвою за Східну Європу та Південний Кавказ точиться на повну силу. Передбачається, що її перші відчутні результати ми зможемо оцінити одразу ж після завершення Вільнюського саміту Східного партнерства. У разі поразки ЄС на цій зустрічі залишається небезпека того, що Захід взагалі перестане виявляти серйозне зацікавлення Україною, Молдовою чи Грузією. Таким чином, Варшава повинна зробити все можливе, аби цього не сталося. На жаль, існує загроза того, що альтернативою важкого і недешевого зближення з європейськими структурами для вищезгаданих держав може стати інтеграція з Митним союзом і поступове – спочатку економічне, а потім і політичне – підпорядкування Москві. А такий сценарій був би для Польщі фатальним.

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва

Facebook Comments

Doktorant na Wydziale Dziennikarstwa i Nauk Politycznych Uniwersytetu Warszawskiego oraz Wydziale Nauk Społecznych i Historycznych Uniwersytetu Kardynała Stefana Wyszyńskiego, magistrant studiów euroazjatyckich w INP UW. Pracował między innymi jako konsultant w dziedzinie marketingu politycznego oraz koordynator projektów w Fundacji Energia dla Europy. Odbywał staże m.in. w Kancelarii Prezydenta oraz Sejmie RP. W 2013 r. pełnił funkcję sekretarza redakcji w tygodniku idei "Nowa Konfederacja". Współpracuje w zakresie bieżących analiz międzynarodowych z Fundacją Dyplomacja i Polityka.

Load all