Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Halyna Budivska

Який він, нічний Євромайдан?

Хтось каже, що безглуздо стояти на Майдані ночами, треба берегти сили для денного мітингування. Але я все-таки вирішила, що ніч із 2 на 3 грудня проведу там. Мала намір написати незалежний репортаж, наскільки це можливо. Але побаченим занадто вражена, аби відмовитися від власних оцінок.

Люди біля багаття на Євромайдані. Фото: Галина Будівська

Люди біля багаття на Євромайдані. Фото: Галина Будівська

Виходжу з метро «Майдан Незалежності», на годиннику, що на Будинку профспілок, 00:07.  Людей тут значно менше, ніж удень, проте дуже і дуже немало (чула, що кілька тисяч, хоча перерахувати, звісно, не можу).  На Майдані вирує життя. У центрі – сцена, з якої виступають всі охочі. Під сценою люди намагаються зігрітися, пританцьовуючи та тупцюючи.

Відразу позаду сцени розташовані намети штабу, трохи лівіше – студентського містечка. В Будинку профспілок – кухня та прес-центр. Майдан забарикадований по периметру. Територія охороняється добровольцями.

Барикади, крім того, лаштують і на виходах із метрополітену, коли він зачиняється. Чоловіки гуртуються, аби перенести до підземного переходу важкі дерев’яні щити. Загалом, люди на Майдані охоче допомагають одне одному, волонтерів чимало. Чоловік з пакетом ходить і збирає сміття, дівчата розносять бутерброди та гарячий чай. Самоорганізація просто неймовірна. Побачивши це, вкотре подумала, що свідомим і морально дозрілим людям поводирі не потрібні.

Особливо вразила мене, і, мабуть, не лише мене, присутність на нічному Майдані людини на інвалідному візку. Потім він, Микола Підрізан, 60-річний активіст, який бореться за права інвалідів в Україні, звернувся до людей зі сцени:  «Так, мені заплатили. Мені заплатили кров’ю ті діти, котрих по-звірячому били тут. Це правда, нехай росіяни знають про це. Мені заплатили їхньою кров’ю». Він розповів, що кілька днів тому повернувся із відрядження в Південній Африці до України. Там, за кордоном, люди шоковані, не можуть у страшному сні уявити собі, що по-звірячому б’ють людей ті, хто живе за їхні ж податки – каже пан Микола.

« Мене можна перевернути з візка, мене можна ззаду чи спереду вдарити по голові палкою… Але якщо я загублю почуття власної гідності, я загублю свою душу і свою країну», – з болем сказав він.

Повний текст виступу Миколи Підрізана завантажений тут:

Людина на інвалідному візку виступає на нічному євромайдані by Halyna Budivska on Mixcloud

В ту ніч з динаміків лунали також актуальні гуморески, від поета-сатирика, чиє прізвище я, на жаль, не почула:

Поет-сатирик читає гуморески на нічному Євромайдані by Halyna Budivska on Mixcloud

Хоч зі сцени постійно лунає музика і багато хто все-таки залишається тут і пританцьовує, стояти на вітрі й морозі нелегко. Бреду до бочок із багаттям, що розташовані перед барикадами з боку Європейської площі. Дорогою намагаюся не заважати хлопцям, які прямо там, на Хрещатику, вирішили пограти футбол (змагання, до речі, тривали всю ніч).

Біля багаття ж розмови цілком очікувані.

–          А скільки у нас в Україні «Беркуту» загалом?

–          Та не будуть вони нас розганяти. Нас же багато. Беркут завжди наступає разом, шеренгою, їм не можна розділятися. А на наших барикадах із йолки вони попровалюються. Вони ж до того такі важкі…

–          Та ну що ви таке кажете?  Хіба можемо захиститися цими барикадами? Якби захотіли – змели б нас запросто…

Так, на нічному Майдані трохи страшно. Я певна, що не лише мені, але й усім цим вартовим чоловікам теж. Тим не менш люди звідси не йдуть. Гасло «Разом – сила!» небезпідставне. Відчуття плеча не дозволяє впадати в паніку. Мітингувальники певні – поки людей багато, наступати на них ніхто не буде. Революційний дух дуже підтримує державний гімн. Його щогодини співають «під керівництвом Руслани». При цьому всіх просять увімкнути ліхтарики чи мобільні телефони, щоб усіх було видно.

Вийшовши із забарикадованої території, вирушаю спершу до Костелу Олександра, потім до Михайлівського золотоверхого собору. Двері храмів зараз відчинені цілодобово.

Мітингувальники сплять у Михайлівському соборі. Фото: Галина Будівська

Мітингувальники сплять у Михайлівському соборі. Фото: Галина Будівська

В костелі – тиша, поодинокі люди тихо моляться. Кілька людей сплять просто на дерев’яних лавках. На Михайлівській площі теж розпалене багаття, біля нього чергує нічна варта. В розмові хлопців почула «помню, как на Помаранчевой» і замислилась… Мабуть-таки, 2004 був лише репетицією 2013, і зараз українці з таким досвідом навіть не думають відступати. В самому Михайлівському соборі відправляється богослужіння. В той самий час просто на підлозі, на розстелених килимах сплять люди. Спів священика постійно супроводжується хропінням однієї-єдиної людини. Та це, схоже, абсолютно нікого не дратує.

Повернувшись на Майдан, кочую то до одного багаття, то до іншого. Витримати холод непросто, а якщо додати ще й відсутність сну – то особливо важко. Танцюю, стрибаю під музику – трохи зігріваюся. Наближається час відкриття метрополітену, барикади із входів забирають…

Так, я розумію, що в нічному стоянні на Майдані мало логіки. Але кожен, хто це робить – знає навіщо.

Фото на головній сторінці:
Євромайдан увечері, 4 грудня 2013
автор фото: Людмила Слєсарєва
джерело: Eastbook.eu
Facebook Comments

Журналіст україномовної версії порталу Eastbook.eu. Випускниця Національного Університету “Києво-Могилянська Академія”. У 2012 році отримала ступінь магістра у Могилянській школі журналістики, а у 2010 – спеціаліста на Факультеті правничих наук. Впродовж 2009 – 2010 років була волонтером Української Гельсінської спілки з прав людини.

Load all