Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Борис Бахтєєв

Путінська пропаганда: колискова для ідіотів

Влада Януковича зазнала поразки не через підступи західних спецслужб. Вона програла інформаційну війну, бо вела її по-дурному. Не врахувала саме того факту, якого не враховує й Путін, – що геббельсівська пропаганда за нинішніх умов не працює. Її часи безповоротно минули.

Фото: damiandude, Джерело: flickr.com

Фото: damiandude, Джерело: flickr.com

Путінську та януковичівську пропаганду (а тепер уже остаточно не викликає сумнівів, що ця пропаганда готується в одному й тому самому центрі) недаремно порівнюють із геббельсівською. І за брехливістю, й за зухвалістю, й за масованістю, й за метою.

Тільки от автори й виконавці цієї пропаганди навіть не помітили, як самі загнали себе в пастку. Бо від часів Гітлера – Геббельса світ таки змінився. Та що там: від часів Брежнєва – Суслова він теж змінився. Й те, що спрацьовувало тоді, не спрацьовує сьогодні. А чи, радше, спрацьовує навпаки, на шкоду поціновувачам геббельсівського досвіду.

Бо драматично розширилося коло джерел інформації. Якщо піддані Гітлера (й так само Сталіна) отримували інформацію лише й виключно з партійно-державних гучномовців, якщо у брежнєвському СРСР «ворожі голоси» та самвидав були дуже й дуже кволою альтернативою офіційній пропаганді (хоча в підсумку й вони спромоглися зробити свою справу!), то тепер усе геть інакше. Недаремно ж, мабуть, під час російської «болотної революції» два роки тому її учасників офіційна пропаганда презирливо називала «хом’ячками»! Російська влада чудово розуміла: вона не є єдиним творцем інформації, тож їй конче потрібно було дискредитувати в очах суспільства тих, хто користується альтернативними джерелами. Вчергове звеличивши й звівши на п’єдестал тих, хто «гімназіїв не кінчав», а комп’ютера в очі не бачив.

Варто зазначити: на відміну від міжвоєнних часів, офіційні владні повідомлення не є єдиним джерелом інформації й для керівників інших держав. І якщо вісімдесят років тому сталінський СРСР успішно переконав світ у тому, що Голодомору в Україні начебто не було, то сьогодні аналогічні спроби Путіна ввести весь світ в оману лише викликали в Ангели Меркель переконання, що російський президент «живе в іншому світі».

Прес-конференція Владимира Путіна 4 березня засвідчила: російський президент саме так і вважає. Вважає, що він є не лише головним, а взагалі єдиним і постачальником, і тлумачем інформації для росіян.

Почнімо з найважливішого. Путін назвав Януковича легітимним президентом України, відстороненим від влади внаслідок «збройного перевороту». І при цьому російське телебачення неодноразово й досить детально демонструвало розкішні апартаменти Януковича в Межигір’ї. Поки що російський телеглядач сприйме ці дві інформації як окремі. Але з часом він неодмінно почне їх зіставляти між собою. І росіяни не можуть рано чи пізно не замислитися: стривайте, Янукович, цілком може виявитися, скоював злочини – «жив на нетрудові доходи». Ті, хто його відсторонив від влади, припинили скоєння ним злочину. Освічені (а таких чимало) росіяни підведуть ще й теоретичну базу: якомога скоріше припинення скоєння злочину – це й є головне завдання права. Згадають і про правову категорію крайньої необхідності. І залишиться осад: попри все це, Путін уважає Януковича легітимним президентом і не висловлює при цьому жодних сумнівів і застережень. Так, це враження не спрацює миттєво. Але підточувати путінський режим буде неодмінно.

Або візьмімо фразу Путіна: «Мы видим разгул неонацистов, националистов, антисемитов, который сейчас происходит в некоторых частях Украины, и в том числе в Киеве». Що, поза всяким сумнівом, зробили чимало росіян, наслухавшись про такі жахіття? Зняли трубку й зателефонували до українських родичів та знайомих. І почули, що все це – рябої кобили сон. От як ви гадаєте, кому вони більше повірять? А чи, може, Путін так упевнений, що повірять йому, а не своїм родичам та друзям?

«Мы считали, считаем и будем считать, что Украина – наш не только ближайший сосед, а действительно наша соседняя братская республика (зверніть увагу на термінологію! – Б.Б.). А наши вооружённые силы – это товарищи по оружию, друзья, многие из них знают друг друга лично. И я уверен, и хочу вот это подчеркнуть, уверен, что украинские военнослужащие и российские военнослужащие будут не по разные стороны баррикад, а по одну сторону баррикад». Рівно те саме: дуже просто зняти трубку й спитати: ну, й коли українські військові перейдуть на путінсьий бік барикад? І – все, міфу про Путіна як чесного й відповідального політика мов не бувало. Коли російський президент потлумачив відсутність стрілянини у Криму як доказ єднання українських та російських військовиків і згоду українських на підпорядкування російським – ще раз те саме.

«Но когда несколько дней назад группа вооружённых людей попыталась захватить здание Верховного Совета Крыма, это, конечно, вызвало большую озабоченность у самих крымчан. Создалось впечатление, что Крым хотят пустить по киевскому сценарию и начать там серию терактов и хаоса». І знову: невже Путін вірить, що в його аудиторії немає жодної змоги перевірити правдивість його слів? Гаразд, ніхто з присутніх російських журналістів писати про неправдивість путінських слів не насмілиться. Але ж у приватних розмовах вони не стримуватимуть себе! У Радянському Союзі саме приватні розмови, що переростали в чутки й поширювалися по всій величезній імперії, замінювали вільну інформацію. Під час свого поширення вони зазнавали викривлення, це так – але чомусь викривлення ніколи не було на користь влади.

«Вот посмотрите на эти материалы. Они есть в открытых источниках. Поэтому там сейчас очень трудно разобраться. Но мы с вами прекрасно видели, когда бойцы “Беркута” стояли со щитами, а в них стреляли не из пневматического, а из боевого оружия, простреливая их насквозь. Вот это мы точно видели. А кто отдавал взаимные приказы, этого я не знаю. Я знаю только, что мне Янукович сказал. А он мне сказал, что он таких приказов не отдавал». Отут уже зовсім дивно. Путін скеровує аудиторію поцікавитися «відкритими джерелами». Невже його самовпевненість сягнула вже таких меж, що він переконаний: люди звертатимуться лише до тих джерел, які є «правильними»?

«То же самое и во времена первого Майдана, когда того же самого Януковича не допустили до власти. Ну зачем надо было проводить третий тур выборов? То есть превратили в фарс – политическую жизнь Украины превратили в фарс». А це вже й зовсім нерозумно. Бо про фальсифікації під час тих виборів знають геть усі. А чи, щонайменше, про підозри у фальсифікаціях. Відновлення законності – це фарс? Гаразд, хай буде так. Російська аудиторія це теж зрозуміла.

Про майбутні президентські вибори в Україні: «Если будут проходить вот при таком же терроре, какой мы сейчас видим в Киеве, не признаем». І знову те саме – ніби українці живуть десь на іншій планеті, й ніхто-ніхто з росіян не має змоги поцікавитися в них самих про терор. Та навпаки ж: що більше нагнітав пристрасті Путін, що більше він лякав слухачів, то більше з-поміж них, схвильовані й стривожені, кинулися зв’язуватися зі своїми українськими знайомими, й кинулися негайно. Невже це не було зрозуміло від самого початку?

То на кого було розраховано відверту неправду? Й на що розраховано? А запущена росіянами інформація про буцімто сотні тисяч біженців з України до Росії? Вона була вже настільки неоковирною, що російські ЗМІ її ж тепер і спростовують. У деяких публікаціях навіть ґенезу цієї брехні можна простежити: росіяни просто оцінили приблизну кількість людей, що протягом останніх днів перетнули кордон у бік Росії, – й усіх їх оголосили біженцями.

Так, мають рацію ті, хто зве інтернет усесвітнім інформаційним смітником. І чимало його користувачів виробили звичку апріорі не довіряти будь-якій інформації, що суперечить їхнім переконанням. Усе це правда – як і те, що в Росії (як і в Україні) кількість людей, що регулярно користуються інтернетом, є далекою від аналогічного показника розвинених країн.

Не викликає жодних сумнівів: величезна кількість росіян є упередженими, зомбованими пропагандою. І миттєво пропагандистська мана не зникне. Але так само не викликає сумнівів, що альтернативні джерела інформації тихо й непомітно роблять і робитимуть свою справу. Навіть в інформаційно геть закритому СРСР період між моментом, коли з офіційної інформації почали відверто сміятися, й до моменту, коли Союз почав тріщати по швах, становив близько десяти років. Із того часу й джерел інформації стало більше, й хід історії прискорився.

І ще. Після війни не було в Європі більших симпатиків Росії й росіян, ніж чехи. 1968 рік усе перекреслив – так перекреслив, що й досі, мало не півстоліття потому, між двома країнами та народами – стіна недовіри й неприязні. 1939 року західні українці – майбутні «бендеровцы» – зустрічали Червону армію з квітами, а слово «москалі» було сповненим приязні.

Але гаразд: хай росіянам непотрібна любов і приязнь українців, а потрібне лише підкорення. Їм варто згадати той самий 1968 рік. Радянські солдати входили до Чехословаччини, щиро переконані, що йдуть визволяти братів-слов’ян і що на них із нетерпінням чекають як на визволителів. Коли ж вони переконалися, що чехи та словака вважають їх за окупантів і душителів… Ця психологічна травма загоювалася дуже довго. Й любові до «дорогого Леоніда Ілліча» та відданості «світлим ідеям комуністичної партії» радянським воякам це аж ніяк не додало. Вони зрозуміли, що їх брутально підставили, – тільки й усього. А в цих вояків були знайомі, в тих – свої знайомі, й так до безкінечності. Результат? Уже 1970-х років про вкрай неприхильне ставлення чехословаків до радянських «визволителів» знали геть усі.

Вище ми говорили про російську пропаганду, адресовану росіянам. На громадян країни, де для будь-якої ура-патріотичної пропаганди дуже сприятливий ґрунт. Розрахована ж на українців пропаганда представників колишньої української влади взагалі шокує своєю безглуздістю. Ніби призначено її винятково для ідіотів. «Коли я виїздив із Києва, в мою машину стріляли», – не мигнувши оком, заявив Янукович. І храми в Києві, за його словами, захоплюють, і стрілянина стоїть, і депутатів ВР закидають камінням, і голосувати змушують під дулами автоматів, і в суцільних погромах місто потонуло: «Киев наводнен вооруженными людьми, которые начали громить дома, культовые учреждения, храмы, начали страдать невинные люди. Людей просто на улицах грабили и избивали. Это продолжается и сейчас». І адресовано це тим самим киянам, яким навіть не треба телефонувати знайомим, а достатньо просто визирнути з вікна. А перл про люстрацію онука? Ну, от що аудиторія могла подумати? Що Янукович хотів призначити молодшого онука на відповідальну державну посаду, та нахабні люстратори перешкодили?

Влада Януковича зазнала поразки не через підступи західних спецслужб. Вона програла інформаційну війну, бо вела її по-дурному. Не врахувала саме того факту, якого не враховує й Путін, – що геббельсівська пропаганда за нинішніх умов не працює. Її часи безповоротно минули.

Пояснення Захарченка, що змінювалися на протилежні мало не щогодини. Єдине, що вони могли, – це переконати навіть найзапекліших скептиків: Захарченко бреше. Антитерористична операція. Слово «терористи» щодо захисників майдану різало й різало слух ще НАПЕРЕДОДНІ кривавих подій, 17 лютого, в ефірі, якщо не помиляюся, «Свободи слова» на ICTV. Ще тоді, коли про жодний тероризм мови бути не могло, бо не було навіть притягнутих за вуха підстав.

Закриття метро під приводом загрози терактів. І хтось гадав, що кияни й справді повірять: майданів ці хочуть їх повбивати? Закриття автошляхів, що вели до Києва під приводом буцімто заторів. То мало не кожен водій тут само діставав навігатор і бачив, що ніяких заторів немає. Влада хотіла налаштувати киян проти майдану, щоб вони вимагали «прекратить безобразие»? Вона отримала суцільно протилежний ефект.

Закриття руху поїздів на Львів та зі Львова під приводом розмиву колій під Коростенем. Ну, от хто міг у це повірити? Адже снігу цієї зими практично не було – то що й чим ті колії могло розмити? А чи в Москві не знали про теплу й безсніжну зиму в Україні – то й не второпали всієї абсурдності запущеної дези? Та й поїзди на Львів прямують щонайменше трьома шляхами – через Коростень, через Козятин – Здолбунів та через Козятин – Жмеринку. Чому не могли пустити потяги в обхід? Знову було очевидним: ідея закриття руху поїздів прийшла в чиїсь ясні голови не в Києві. Аж згодом виявилося, що нібито під Жмеринкою колії теж розмило – синхронно з Коростенем, по команді.

Затримання на кілька годин двох поїздів із Західної України напередодні закриття залізничного руху – під приводом нібито інформації про закладену вибухівку. То невже «бендеровцы» хотіли підірвати самі себе?

Трапився до рук січневий випуск газети «Вечірній Київ» (№1, 2014 рік). На першій шпальті – стаття про те, як сильно кияни буцімто хочуть припинення майдану. «Група молодиків, які, судячи з розмов, приїхали зі Львова, ходять нашим масивом з криками “Слава героям УПА” та “Банду геть” і, не дочекавшись відповіді, погрожують погромами та “гілляками”, – скаржиться мешканець Нивок». От цікаво, й що ті молодики робили на Нивках? «Наш двір прохідний і має декілька проходів на інші вулиці, чим і скористалися для задоволення своїх потреб мітингувальники. Подвір’я було схоже на туалет, що не прибирається роками». Це ж треба: їхати бозна-куди бозна-скільки, щоб перетворити двір на Подолі на туалет. Так же, даруйте, й не доїхати можна! На перекриті вулиці та докучливий запах багать на Майдані скаржиться мешканка… Дніпровського району – лівого берега. Дива!

Оця безглузда, схожа на маячню пропаганда призводила до того, до чого тільки й могла: кияни й узагалі українці починали апріорі вірити про майданній інформації та прихильним до майдану ЗМІ. Надто вже очевидною була брехливість інформації «антимайданної».

Попередня влада зробила одну-єдину помилку: вона вважала нас усіх за ідіотів і хотіла заколисати відвертою маячнею. А ми не були й не є ідіотами. Як кажуть фахівці з маркетингу, характеристики цільової аудиторії було визначено помилково. Ту саму помилку робить сьогодні й російська влада.

Джерело: Телекритика

Facebook Comments
Load all