Cookies improve the way our website works, by using this website you are agreeing to our use of cookies .

OK
Olga Konsevych

Фінал Ліги Європи-2015 очима українського вболівальника

27 травня в Варшаві було голосно, радісно й дуже інтернаціонально. Приїхали вболівальники з багатьох країн світу. Грали українська команда “Дніпро” з іспанською “Сeльвія”. Потрапити на гру мені не вдалося, але попросила колегу передати в своєму репортажі всю атмосферу цього фіналу. Далі слово Олександру Гресю.

Олександр Гресь з іспанськими вболівальниками

Мене звати Олександр, я вже півроку живу і навчаюсь у Варшаві. Як великий шанувальник спорту, до факту гри українського футбольного клубу «Дніпро» у фіналі в столиці Польщі я поставився з ентузіазмом і піднесеним настроєм.

За день до гри я вирішив зустріти хлопців ще в аеропорту, підтримати їх і заодно спробувати взяти автограф у когось з гравців. Двадцять шостого травня  зранку на офіційній спільноті «Дніпра» у фейсбуці прочитав, що команда вже вилетіла до Варшави. Знайшовши на сайті аеропорту час прибування літака з Дніпропетровська, я одразу ж гайнув туди. На жаль, мене та ще близько тридцяти осіб чекало розчарування, бо гравці після приземлення не виходили через головні виходи аеропорту, а одразу пересідали до автобусу і рушили до готелю (такі були вказівки від УЄФА). Через це не лише фанати були розчаровані, але і журналісти, які теж чекали на прибуття команди. В аеропорту познайомився з Олексієм, на ньому була футболка львівських  «Карпат». Він через свою знайому дізнався, що дніпряни зупиняться в готелі «Софітель», і що їх можна було б ще в той день спіймати.

Близько п’ятнадцятої години район Старого міста забивався вболівальниками. Біля “Замку Крулевського” в Варшаві поставили Кубок Ліги Європи, з яким велика черга людей бажала сфотографуватися. Поряд стояло штучне футбольне поле, де грали дитячі районні команди. Трохи далі розташувався офіційний магазин від УЄФА, де купляли різноманітну атрибутику майбутнього фінального поєдинку. За цим магазином утворилося невелике скупчення людей, які спостерігали, як дівчина 9-11 років намагалась м’ячем попасти у ворота. Серед того скупчення побачив людину, яка здалась мені знайомою. «Це ж коментатор телеканалу «НТВ+Футбол» Михайло Полєнов», приїхав коментувати фінальний матч. На моє запитання про очікування від гри, Михайло відповів, що «Дніпро» віддасть ініціативу «Севільї» і буде діяти приблизно тим же ключем, як і проти італійського «Наполі», але перевага була в тому, що нашу команду не повинен був тиснути результат протистояння, оскільки для них вже вихід у фінал є історичним досягненням.

Коли Михайло пішов далі знайомитись з містом, я натрапив на італійських вболівальників з Катаньї. З цієї групи (їх було четверо) лише один більш менш знав англійську. Вони звичайно очікували, що у фіналі буде хоча б один клуб з Італії. Крім італійців бачив ще вболівальників з Туреччини, Німеччини, Бразилії. Втім найчисельнішими були звичайно українські та іспанські фанати. Їх можна було побачити невеликими групами по 3-5 чоловік, подекуди бажали одне одному успіху і  при цьому робили спільні фото. Для мене трохи дивним був той момент, що далеко не всі іспанці знають англійську. Це трохи ускладнювало комунікацію (ну якщо ти звичайно не говориш “Vamos mi Sevilla”*), але окрім цього дивувало ще швидкість вимови. Раніше я гадав, що поляки швидко розмовляють між собою, але я дуже помилився. Між тим вирішив піти у бік готелю «Софітель», що знаходився неподалеку від Старого міста.

Підходячи до нього, побачив групу десь з двадцяти-тридцяти людей і більшість з них мали атрибутику «Дніпра» та «України».  Там я познайомився з дівчиною, яка родом з Кривого Рогу, але навчається у Варшаві. Вона чекала на Коноплянку. Першим з готелю вийшов головний тренер Мирон Маркевич, усім охочим роздав автографи, і зробив спільні фото. Він як і завжди виглядав зосередженим, але під час фото сесій дозволив собі трохи посміхнутись. Далі вийшли капітан команди Руслан Ротань і Валерій Федорчук. Вони обидва дали кілька автографів і одразу сіли в машину, оскільки на них чекала прес-конференція. Через певний час виходили вже самі футболісти Дніпра. Мені пощастило сфотографуватись з голкіпером Денисом Бойко, тоді як дівчина з Кривого Рогу фотографувалась зі своїми подружками поруч з Коноплянкою. Він дав ще пару автографів і одразу сів до автобусу. Деякі залишали готель дуже щасливими, а деякі фанати були розчаровані, оскільки не вдалось отримати ні автографів, ні пам’ятних фото поряд з футболістами, які навіть на пару хвилин не затримались, а одразу сіли до автобусу.

Олександр з гравцем "Дніпра"

Дорогою я роздумував над тим, де можна було б знайти місце зупинки іспанських футболістів. На щастя, недалеко від себе почув від когось польською «Їдемо до іспанців». Це сказав чоловік років п’ятдесяти своєму знайомому. Вони знали, де зупинилися іспанці, в готелі «Регент». Двадцять хвилин дороги. Того п’ятдесятирічного поляка звали Марек. Він зі своїми друзями Крістіаном, Міхалом та Даріушем займаються колекціонуванням автографів від футболістів. Кожний з них має декілька альбомів з автографами різних гравців. Марек таке хобі має вже більше двадцяти років, тому можна трохи собі уявити, яка в нього назбиралась колекція. Прибувши до місця дислокації іспанського клубу, нам довелось чекати на їх вихід трохи більше години. За цей час і погода погіршувалась, був натяк на те, що скоро дощитиме.

Дочекалися… Першими вийшли Фернандо Наварро і Хосе Антоніо Реєс, які мали їхати на прес-конференцію. Вони охоче давали автографи і для мене було великим щастям отримати автограф від Реєса, оскільки він раніше грав за лондонський «Арсенал» та «Реал Мадрид». Потім в шортах вибіг головний тренер Севільї Унаї Емері, який одразу сів у автомобіль УЄФА і відправився на стадіон. А далі бенефіс Стефана Мбіа. Хвилин п’ять він усім роздавав автографи, з усіма сфотографувався і встиг ще перекинутись кількома фразами з вболівальниками.

Іспанські футболісти роздають автографи

Почався дощ. Вболівальникам не було де сховатись, а збирачі автографів намагались уберегти отримані підписи від розмокання. Коли вийшов Гжегош Криховяк, то польська частина вболівальників ще більше активізувалась. Йому теж довелось затриматись і трохи поспілкуватися з польськими фанами.

В день фіналу замість«Старувки» в Варашаві я бачив червоно-синю частину міста. Неймовірна кількість фанів обох команд. В офіційному магазині УЄФА вже закінчувалась атрибутика. Ось воно – передчуття фіналу.

За півтори години до матчу через міст Понятовського на гру тяглися великі колони вболівальників. Фанати «Севільї» співали свій гімн, по дорозі проїжджали машини з українськими прапорами та сигналили усім пішоходам. Над стадіоном кружляли два гелікоптера, мабуть, з телекамерами.

І от вона – остання черга до очікуваного футболу. Через десять-п’ятнадцять хвилин – ти вже в серці майбутнього дійства. Хтось займався репетицією кричалок типу «Только Днепр, только победа», хтось фотографувався всередині стадіону, деякі бажали успіху в протистоянні одне з одним. Оголошення перед матчем велося чотирма мовами: польською, українською, іспанською та англійською. Це були різні диктори. Найсмішнішим (та найкреативнішим) прозвучало оголошення, щось на зразок «Після закінчення матчу ми оберемо найкращого гравця цього протистояння». Лише український диктор виділився і сказав: «сподіваємось на те, що героєм матчу буде визнано саме українського футболіста». Розсмішив вболівальників і заслужив оплески.

Українські вболівальники

Сама презентація фіналу від виходу на поле з кубком Єжи Дудека до появи гравців, дуже сильно вразило присутніх вболівальників. Усі з нетерпінням чекали на цей матч. Коли лунав гімн Ліги Європи, можна було поспостерігати за українськими та іспанськими банерами: фанати цих команд підтверджували свою щиру любов до них не лише своїми піснями, гімнами, а, найголовніше, своєю присутністю. Атмосфера, яка панувала над Національним стадіоном, наелектризувалася і дала перші іскри після свистка арбітра. Початок гри.

Фани «Севільї» одразу дали про себе знати своїм співом, українці намагались не поступатись у підтримці. Але коли «Дніпро» досить неочікувано для всіх забив гол, то перші іскри перетворились на вибух позитивних емоцій і піротехніки, які пронесли деякі фанати. Радості не було межі…принаймні, до середини тайму, коли українська команда почала пропускати м’ячі.

Після першого тайму, я встиг прийняти обійми майже в цілого сектору. Співали і «Червону руту», і гімн України…який тільки не був репертуар у вболівальників.

Олександр з іспанськими вболівальниками

У другому таймі «Дніпро» пропустив третій м’яч. Залишалося мало часу. І навіть коли наші гравці наближались до чужих воріт, у кожного українського фаната наче з’являлась надія, яка тут же зникала, коли м’яч опинявся у голкіпера суперників. Найбільш неприємним моментом була втрата свідомості на полі нашого півзахисника Матеуса. Тоді всі фанати завмерли в очікуванні. «Севілья» мала гіркий досвід втрат, коли вісім років тому Антоніо Пуерта теж втратив свідомість під час гри й не повернувся більше до команди. Коли Матеуса виносили на ношах, то всі на мить забули о протистоянні і підтримали гравця аплодисментами з надією, що все обійдеться.

Через пару хвилин пролунав фінальний свисток і присмак поразки відчув кожний український вболівальник, але водночас ми були щасливими, що наші гравці, попри статус відвертого аутсайдера довели, що вони заслужили грати у фіналі такого турніру. Фанати ще раз подякували своїм гравцям. Спостерігаючи на поле, можна було побачити, як деякі гравці «Севільї» втішали наших футболістів.

Севілья підняла над головою кубок. Звучить гімн переможців.

Коли вийшов зі стадіону, здалося, що всі емоції люди залишили там, на «Національному». До мене ще підійшла невеличка група іспанських вболівальників, попросили сфотографувати. Вони стояли біля стадіону і мовчали, поки я не заспівав їхнє “Vamos mi Sevilla”. Принаймні, це їх змусило трохи оживитись і заговорити до мене швидкомовною іспанською, на що я (знаючи лише кілька слів) відповів їм іспанською, що не знаю їхньої мови, бо сам родом з України. У відповідь англійською почув «ні, друже, ти знаєш іспанську, якщо знаєш нашу пісню». Коли вночі йшов вулицями Варшави додому, то склалось враження, наче фіналу тут ніякого не було. В місті було тихо, міліція на вулиці вистачало, але для них не було роботи. Чути було переможне «Vamos mi Sevilla», але від українських вболівальників не менш гордо і впевнено лунало: «Дніпро – Чемпіон!»

Автор: Олександр Гресь

Facebook Comments
Olga Konsevych
Українська версія Eastbook.eu

Olga Konsevych is currently studying for her PhD at the Taras Shevchenko National University of Kyiv. She has 6 years of journalism experience and specializes in writing articles related to the democratic changes in Ukraine and Post-Soviet states. Also, Olga works with NGOs in Poland, Moldova and Russia as a journalist and media expert on EU-Ukraine relations and the political situation in Ukraine.

Load all